Шанс на помилку.

Гармидер у душі. Про татову коханку Олеся довідалась випадково – того дня вона прогуляла школу, бо супроводжувала подругу до тату-майстра. Шпарити до ТЦ «Льодовій» у шкільній формі – нікуди, тож заскочила додому перевдягнутись. Саме коли Олеся натягувала джинси, у дверях повернувся ключ. Вона завмерла, ледве тримаючись на одній нозі – друга застрягла в штанині. Подумала на злодіїв, але почула татовий голос – мабуть, із кимось балакав по телефону.

– Зараз візьму форму та виїжджаю, – чутно було його. – Не можу ж сказати, що був на тренуванні, якщо сумка вже під ліжком!

Помилилась вона – це був не дзвінок, тато диктував голосове, бо через хвилину вчувся й жіночий голос:

– Коханий, я так сумувала, швидше приїжджай!.. До речі, спекла твої улюблені вишневі вареники, поки не остигли. Обіймаю міцно!

Зміст почутого дійшов до неї пізніше – спочатку вона впізнала голос: ті́тка Ганна, татова колега та сестра маминої подруги, що часто гостювала. Олесі вона подобалась – не така, як інші дорослі: не мудрувала про «правильне життя», любила жартувати й слухала сучасну музику, а не ті сумні пісні, що подобались її батькам. І лише коли вона замислилась, чому тітці Ганні татові голосові, Олеся зрозуміла почуте.

Тут ключ знову повернувся, й у хаті затихло. Олеся сплюхнула на ліжко й перекрутила в голові слова тітки Ганни – ні, це не примара: у батька справжній роман на боці. Що тепер робити? Казати мамі? Чи ні? Як поводитись із татом і тією жінкою?

Так нічого й не вирішивши, побігла на зустріч – подруга вже п’ять повідомлень надіслала. Вони так чекали цього – цілий місяць вибирали татуювання, а подруга відмінно вміла підроблювати маминий підпис. Але тепер настрій зовсім зник.

– Олесь, що з тобою? – не відставала подруга. – На чому зависла? Теж хочеш тату? Так я маму «підпишу», дрібниці!

Як же хотілось виговоритись, поділитись жахливою новиною, але навіть із подружжям про таке не можна. Тож Олеся вдала, ніби справа дійсно в тату.

Наступні два тижні вона не могла вчитись, уникала прогулянок та розмов із мамою, грубила татові. Як жити далі – не знала. Одного разу ледь не розповіла мамі, та та почала лаяти за двійку з хімії – розмова не вийшла, жахливо посварились. А ввечері мама увійшла до кімнати з київським тістечком, яке Олеся обожнювала:

– Пробач, рибко, за крик. Знаю, це непедагогічно. Просто так хвилююсь через твої іспити! Хочу, щоб у тебе все було чудово…

– Мамо, годі вже! Здам я їх! Це тістечко – мені?

– Авжеж. Миримось? Терпіти не можу, коли ми сваримось!

Олеся взяла тістечко, чмокнула маму в щоку й пообіцяла собі – ніколи не заподіє мамі такий біль. Якщо та так переживає через їхню дурну сварку, то що буде, коли дізнається про тата? Треба зробити все, щоб вона ніколи не дізналась.

І Олеся мимоволі стала татовою спільницею: прикривала
Через три години на її передпліччі сіялися слова: «Любов сліпа». Потім вона витерла Митін номер і вирічила, що більше ніколи не кохатиме, а вітер з Дніпра виносив її сльози у безкраїсть минулого.