Неперевершене відкриття: забирайте близнюків, ви в списку батьків!

**Щоденниковий запис**

Нічого не знаю, у графі “батько” записані ви, забирайте близнюків!
Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох немовлят-хлопчиків. Сам винен, треба було офіційно розлучитись! Але виявилось, це на щастя…
Ми з Ориною були одружені десять років. Мали двох донечок-погодок, Зоряну й Оксану. Здавалося, все як у людей: вдень робота, увечері сім’я. Лиш ось наша мати почала дедалі частіше десь затримуватися. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал… Зрештою, “добрі” люди мене просвітили: в Орини є коханець.
Я, природно, не затягував і висловив їй претензії. Орина миттєво перейшла в оборону, а, як відомо, спасіння в наступі. Їй бракувало моєї уваги, вона перестала відчувати себе жінкою, побут “поглинав” увесь її час, а доньки… доньки, виявилося, любили лише мене… Загалом, покричала й заявила, що йде до коханця. І пішла. Справді пішла, залишивши дівчат зі мною.
Зоряна й Оксана спершу довго не розуміли, куди ділася мама, але звикли. Мені якраз запропонували переїхати до іншого міста через роботу – керувати новою філією. Я погодився. Ми з дочками зібрали речі швидко, тому, від’їжджаючи, не встиг офіційно розлучитись з Ориною.
На новому місці я зустрів добру жінку. Соломія була моєю ровесницею і теж сама ростила двох доньок. Не довго думаючи, ми знялися й зажили однією великою родиною. Наші діти були майже однолітками, увечері вдома постійно стояв шум: дівчатка то весело гралися всі разом, то щось ділили – цілий садочок, Їй-Богу! Ми з Соломією не могли натішитися на дівчат, але потай намагалися зачати спільного сина. Та щось не виходило.
На час дивного дзвінка ми з Соломією прожили разом два роки й уже майже зневірилися народити сина… Ну не дано, вирощуватимемо дівчат. Та ось про той дзвінок.
За номером на мобільному я миттю впізнав стаціонарний телефон мого рідного міста:
– Богдане Миколайовичу?
– Так, слухаю вас.
– Маю для вас сумну звістку… Ваша дружина Орина Павлівна, на жаль, так і не вийшла з коми й сьогодні померла. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують. А що робити далі щодо Орини Павлівни, ми вам завтра якраз і пояснимо.
– Це якийсь жарт? Я не бачив Орину Павлівну три роки, і наші спільні діти зараз поруч зі мною.
– Нічого не знаю, у графі “батько” записані ви, забирайте близнюків!
На тому кінці поклали трубку. Остовпілий, я через інтернет перевірив номер, з якого дзвонили: це був справді місцевий пологовій будинок.
Соломія дивилася на мене великими очима й теж не розуміла, що відбувається – весь розмову вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчат до дідуся з бабусею і вирушили з’ясовувати, що ж трапилося з моєю колишньою.
Біля пологового нас зустріла Оринина подруга Галина. Вона й розповіла, що коханець кинув мою колишню одразу, коли вона сказала йому про дитину. Вагітність у Орини проходила тяжко, як-не-як двійня, а наприкінці сталося щось зовсім страшне… Дітей врятували одразу, а ось їхня мати впала в кому й за кілька днів її не стало. Близнюків треба було зареєструвати після народження, а мати в такому стані не могла надати актуальні дані, тому їх записали згідно з даними РАГСу, де я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.
Галина, розповівши це в сльозах, обіцяла допомогти у разі чого й
Хоча колись я сумнівався, але тепер кожен вечір, дивлячись, як наші близнятка Сашко й Андрійко спокійно сплять у колисках поруч зі своїми зраділими сестричками Оленкою, Надійкою, Кариною та Дариною, а Настя тихо посміхається, пригорнувшись, розумію – це саме те щастя, про яке навіть і не мріяв.