Connect with us

З життя

Рідня завжди поруч

Published

on

Олена оглядає хату. Все на місці — патрі, глечики на полицях, дівчинки розчесані, банти як слід. Федір тільки що втомився — почистив обличчя. Степанівна сидить на дивані, наче змагається з квітами, вигляд додано такий. Вчора Олег дзвонив з міста, цілий рік не бачили, тепер приїде, і з подарунком.

Серце Олени стукає, бо як втішно будет, як тільки він повернеться. Пробігала в кінці тижня до району, щоб додому — там ще телефон працював. Ох, як тішитися — між них місяць іще минуло, коли Олег рішив більше за себе подбати. Знайшов роботу в місті, а тут дітки, мамина гнівна пісня: “Ну попе, я тепер з чим?”

— Нічого, — каже він, — ми з тобою будем дома, а ти ж глянь, покращало — тепер такий західний. Я ж не зникав, просто за тобою їхав. А в селі ж тільки тягти паскудство.

Олена не вірить. Батьки тільки й кажуть — “ну ти, дурна, разом з ним в місто”. Щоб їй не думати — він же теж не богач, з життям не обіцяє дива. Але хочеться. Ех, серце кричить — хочеш разом з ним бути, але… Може, все й не таке просте?

Місяць минулий — перший пересилання грошей. Олена витягне своє краще плаття, коли йде до пошти, як слід. Щоб ніхто не зміг сказати: “її дурня відвезли”. Люди думають, що Олег її зрадив, але немає нічого — він тільки справляється з життям. Вона розраджується: гроші тут, серце упевнено.

Вчора Олег дзвонив — ще раз з відомостями. Що за смілий подарунок? Олена втопить баню, щоб він міг відчути селоську радість. Може, тільки дітки й у домі, але все ж є!

Степанівна саркастично сміється:
— Уже танцюєш, ненормальна! Наче його стільки втратила…

Олена відмахується. Такий він, її чоловік, — думає, що все добре. Але їй хочеться, щоб він повернувся.

— Мам! Мам, папа тут!

З дверей виходить Олена, дивиться в дзеркало. Волосся точно припастило. Може, він не цікавий кимсь, але все ж — її чоловік. А якщо і кимось, то хоча б він сам.

Навколо старі бородаті — чекають. Оці зібралися! Шепчуть, хвилюються. Зустріли, і тут… там Олег, він обхід веде, а на одній руці — не просто друга, а жінка. Худа, біля 160 см, волосся вибране під північні стилі, очі розмальовані.

Олена ударяється. Відчуває, що старі з вікна глядять, як собаки по яблуні. Олег, соромитися, коли вглядається, підходить до Олени. Що за знатність?!

— Тобі, Оленко… це Жанна. Наша майбутня дружина.

Олена — серце як тільки не перебивало.

— Як Жанна, а я? А дітки?

Олег втомлено сміється:
— Оленко, тільки не на вулиці — хвилинку дому, і все розповім.

Тут із вікна визирає Степанівна, і не дивиться — відвертається. Оленку не підтримує. Поза вікна — і хмарно, і ясно.

— Приїхали — то й їжте.

Від неї все вільніше. Олег довго стояв, тільки що ступіть не під нього. Жанна тягла за собою на вуха:

— Що ти, як домик продати не можна? Ти ж говорив — він тільки твій.

Домик був справжnio вірним. Степанівна казала Олегу — це подарунок до одруження. І не просто домик — хороший, добротний. Передіював батько Олега, коли вмирав, щоб хлопцеві вже з усе.

Олег покрокив до Жанни, і як ішла — із кінцівки. Жанна як жінка — виріжна, як вітер. Ноги на гнітливих черевичках, йде, наче на відступі.

Олена вертається до хати — колється, падає. Дітки навкругу — їй до рук. Старі шепчуть: все гірше, буде.

Тиждень минулий — на землю приїздять дві машини. В одній — старий, в іншій — молодий тип. Вони шукають Олену. І вважають, що повинна випорожнити хату. Домік на ім’я Олега, і він його тільки що на старого продав.

— Чого це? — плутається Олена. — Це ж мій дім!

— Домік по імені Олега. Він продав. Що там — ми не знаємо. Вчора приїде новий господар.

Народ стає гуртом. Старі розлючені. Декілька з них — за старого Бога. Він хоче відвести цих двох — якщо не за законом, скажу щось. Правда, один вже пішов до міліції. Інші просто — не знаю.

Міліція приїхала, вивчила документи. Потім стояла довгий раз за столом із Оленою та Степанівною. Дітки сховані, пробігали в хату. Федір тягла на смерть, дівчинки — перелякані. Все, що мали — на вулиці.

Міліція — середня людина. Із хати нікому не діти, а дім — вже не їхній. Олег продав його за законом. Що тут сказати?

— Ступайте, — каже міліція. — Можна і в суд подати, але вибачте…

Молодий тип повертає до Олени аркуш. Там — які речі залишити. Не багато, не мало. Олена читає — і розплакується.

— Танько… Танько, — каже голом Степанівна. — Підеш до мене. Може, якось… Хотів я в одній кімнаті жити, а інші — порожні.

Народ допомагає. Нічого казати — просто пішли.

Рік минулий…

— Оленко, подивися, які дівки молодці! — сміється Степанівна. — Ось тільки з школи, й тут цілий портфель з грамотами!

Маленькі дівчинки — Марія і Олена — щасливі. Олена — між них, старші бабці за столом. Сходиться все, як і раніше. Вже не пам’ятає хто ким, лише тільки — та прамерт, ми — сім’я.

Олегова мати подає собі:

— Оленко, як справдить, що виховала такого гада, як я? Кажи — поїду, піду, тобі не заважатиму.

Олена від злості не хоче. Що це?! Сама ж замуж поступала, не по принуді. А тепер — і розуміє, і думка в серці: розлучити — немає ні бажання, ні причини.

— Яку ти там хату пам’ятаєш — він її продав багатим. Нехай живе як хоче. Тем, що не пам’ятаю, я не злива.

Федір біжить до Олени:

— Мамо, там батько приїхав!

Олена вусердя злосную — серце як водяний гумно.

— Що там?

Федір підходить із додатковим змістом:

— Правда, батько! Стоїть у воротах. З валізою!

Олена збирається. За нею — старі, дівчинки тільки і мають уже на себе споглядачів. Усе вже — старі розмови про біду.

Олег стоїть біля воріт. Жанна за рік ще раз його зворушила. Коли гроші з продажу вичислили — вона висадила. Він один, без жодного місця, волів знову додому.

— Оленко, — каже він, — чому мовчить? Я ж рідний батько діток твоїх. Якщо ти гадаєш, що я завинив — ступай, у мене більше нічого немає. Просто хочеться, щоб ви мене знову додому принесли.

Олена відмахується:

— Як мені обіцяли, так і сталося. Я працює, бабці живуть, а ти — НІЧОГО!

Народ хитає головою. Олег — мовчить. Уже не цікавий кимсь, але хоче — хоч він один тільки візьме.

— Мені хочеться їсти. Я не стало в дорозі — хотів вас увсіх. Може, хоч пригоще?

Олена посміхається. Але вже — і з відповідальною обіцяною:

— Де та їжа? Де баня? Але ти й так уже пізний — ми з тобою не вдома вже з тобою. Краще ввечері сам пообідай.

Тут Олег — шумиться. Олена йде за відповідність. Хапає дугою, схожа на собаку по яблуні. Народ сходить з додатковим криком:

— Бігай, Лені! До вікна!

Олег пробіг, як звір. Валіза — додатковий об’єкт, який він не врегулював. Маленькі дітки — на вікнах — сміються. Лежить Олена — щаслива.

— Хіт, — каже вона, обіймає дітей. — Що тут — я торт купила, не бачила. Бігайте, з тортом бігуйте!

І все заклопотитося в хаті. Більше не пам’ятає біди, що була — хіба що пам’ятає, що має сім’ю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 3 =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

Five Years Without a Visit from the Children, Yet a Change in the Will Brought Them Racing Home

Five years without a single visit from my childrenyet a change in my will brought them rushing back. I have...

З життя52 хвилини ago

Sweetheart, You’ve Got Problems – This Flat Isn’t Yours, Little Sister.

Oh, you think *you’ve* got problems, sis? That flat isnt yours. My mums sister never had kids, but she had...

З життя2 години ago

Emma Visited Her Every Other Day, Leaving Food and Water by the Bed Before Slipping Away

**Diary Entry 12th May** Ive a neighbour named Emily Whitmore. Her mother, Margaret, had lived alone for years. Once, she...

З життя2 години ago

Visiting Her Daughter at the Cemetery, a Mother Spotted a Strange Girl on the Bench Whispering to a Portrait on a Gravestone—Her Heart Stood Still.

Visiting her daughters grave, the mother spotted an unfamiliar little girl sitting on a bench, whispering something to the photograph...

З життя2 години ago

Visiting Her Daughter’s Grave, a Mother Spotted a Strange Girl Whispering to the Portrait on the Headstone—Her Heart Stopped.

Visiting her daughters grave, Margaret spotted an unfamiliar little girl perched on the bench, whispering to the photograph on the...

З життя3 години ago

I Want to Live for Myself and No One Else

“Oh, Madeline, love! Come to see your mum, have you?” called Mrs. Wilkins from her balcony. “Afternoon, Mrs. Wilkins. Yes,...

З життя3 години ago

From Beggar to Miracle: The Transformation of One Day

**From Beggar to Blessing: A Day That Changed Everything** I thought he was just a poor, crippled beggar. I fed...

З життя5 години ago

Come Along With Me!

**Diary Entry A Guardian Found in the Woods** I still remember the day I found heror rather, the day she...