Три серця в одній кімнаті

Одна кімната на трьох

Ганна Миколаївна дивилася на документ про розселення з таким виразом обличчя, ніж тримала у руках вирок. Маленька кімната в гуртожитку технікуму — її новий притулок після сорока років життя у власній квартирі. І не просто кімната, а кімната на трьох викладачок.

— Ну і де я там буду свої речі тримати? — зітхнула вона, звертаючись до завгосподара Івановичу, добродушному дідусю з пишними сивими вусами.

— Ганно Миколаївно, голубко, а що робити? — розводив руками Іванович. — Гуртожиток тріщить по швах, ремонт у викладацькому крилі затягнувся. Самі бачите — дах тече, проводка стара. Будівельники обіцяють до кінця вересня все полагодити. Адміністрація вирішила тимчасово підселити вас до Ольги Петрівни та Тетяни Сергіївни.

Ганна Миколаївна лише похитала головою. У свої п’ятдесят сім вона не думала, що доведеться знову ділити житло з кимось. Після розлучення квартира дісталася колишньому чоловікові — прописка у нього була раніше. А у неї лишилася лише робота — викладання літератури в технікумі маленького містечка. Зарплати ледь вистачало на оренду, і коли директор запропонував місце в гуртожитку, довелося погодитися.

— Ось ключі, — Іванович простягнув зв’язку. — Третій поверх, кімната триста дванадцять. Ольга Петрівна і Тетяна Сергіївна вже знають про ваше підселення.

З важким серцем Ганна Миколаївна взяла ключі й поплелася до ліфта. У руці валізка з найнеобхіднішим, інші речі тимчасово прихистила сусідка по старій квартирі.

Кімната виявилася… не такою вже маленькою, як вона боялася. Стара, але міцна мебель радянських часів: три ліжка, три тумбочки, велика шафа, письмовий стіл біля вікна. Два ліжка вже були зайняті — акуратно застелені, з різними покривалами. На одному — блакитне у квіточку, на другому — бордове з китицями.

— Ви, мабуть, Ганна Миколаївна? — почувся голос за спиною.

У дверях стояла літня жінка з акуратною сивиною та сталевими окулярами на тонкому носі. Строгий костюм і постав видавали у ній викладачку зі стажем.

— Так, — Ганна Миколаївна простягнула руку. — А ви?..

— Тетяна Сергіївна, математика. Тридцять два роки в технікумі. — Потиск руки був сухим і коротким. — Ваше ліжко біля вікна. Шафу поділимо на трьох, вам — ліва секція. Розклад користування душем на дверях, не запізнюйтеся — гарячу воду дають за графіком.

Ганна Миколаївна кивнула, відчуваючи себе першокурсницею.

— А де Ольга Петрівна?

— У їдальні чергує сьогодні, — Тетяна Сергіївна стиснула губи. — Вона хімік, дуже… своєрідна особа. Любить рано вранці слухати радіо голосно і сушити трави. Від запаху не сховаєшся.

«Почалося», — подумала Ганна Миколаївна, розпаковуючи валізку. Уживатися з двома незнайомими жінками її віку, зі своїми звичками і характерами, буде не просто.

З Ольгою Петрівною вона познайомилася ввечері. Повна, життєрадісна жінка з пофарбованим у руде волоссям буквально влетіла до кімнати з пакетами, наповненими яблуками.

— Дівчатка, дивіться, що я привезла! З дачі, смакуйте! — Вона помітила Ганну Миколаївну і схлопала в долоні: — Ой, ви вже приїхали! Ольга Петрівна, дуже приємно познайомитися!

Вона енергійно потиснула руку новій сусідці.

— Яблучко?

— Дякую, — Ганна Миколаївна взяла червоний плід, хоча апетиту не було. — Дуже приємно.

— Ольго, прибери свої трави з підвіконня, — негайно втрутилася Тетяна Сергіївна. — Тепер нас троє, місця мало.

— Тетянко, не бурчи, — махнула рукою Ольга Петрівна. — Місця вистачить усім! Ганно Миколаївно, ви ж літературу викладаєте? Я чула! Кажуть, ви вірші прямо на уроках складаєте?

Ганна зніяковіла:

— Іноді, щоб студентам було цікавіше сприймати матеріал…

— Чудово! — скрикнула Ольга Петрівна. — А ось у мене руки, бачите?

Вона простягнула долоні, вкриті дрібними опіками від хімічних реактивів.

— Професійне, — усміхнулася вона. — Зате мої студенти знають: хімія — пані серйозна!

Тетяна Сергіївна хмикнула, демонстративно відкриваючи товсту книгу. Здавалося, тиша і порядок були для неї важливіше за все на світі.

— Дівчатка, чаю? — запропонувала Ольга Петрівна, дістаючи з тумбочки електричний чайник.

— Я, мабуть, відмовлюся, — відповіла Тетяна Сергіївна. — Перевірка зошитів.

Ганна Миколаївна несподівано для себе погодилася:

— З задоволенням вип’ю.

За чаєм Ольга розповідала про свій сад, про онуків, про те, що директор технікуму колись вчився у неї, а тепер ось — начальство. Говорила багато, але якось щиро, без напруги, і Ганна відчула, що напруга першого дня поступово відпускає.

— А ви давно тут живете? — запитала Ганна.

— Третій рік, — зОльга Петрівна запропонувала, щоб вони всі разом орендували дачу на літо — бо, як виявилося, навіть у скромному гуртожитку можна знайти щастя, коли поруч є ті, хто розуміє.