Повернення за будь-яку ціну

Отак! Слухай, це була історія, яку варто переказати по-нашому.

Молодий батько назвав донечку Соломією, бо вона народилася в зимовий день, коли сніг падав великими пухкими пластівцями.

Така ж легка та ніжна, як сніжинка, думав Олег, їдучи до пологового будинку, де його дружина Оксана народила їм донечку. Тепер у нього буде ще більше клопоту.

Оксані імя сподобалося, і дівчинка вийшла світленька, з ясними блакитними очима.

Соломія росла в любові. Батьки обожнювали свою «Сонечко», як часто називав її тато. Дівчинка ходила до садочка, їй уже майже шість, і вона вважала себе зовсім великою. Хоча сусідка баба Ганя, що жила навпроти, завжди кликала її «малечею».

Я вже не малеча, я велика! відповідала Соломія, а баба Ганя лише посміхалася й кивала.

Одного разу дівчинці не спалося. Вона лежала у ліжечку та слухала, про що розмовляють тато й мама. Їй подобалося підслуховувати це було так цікаво. Не спеціально, просто коли довго не засинаєш.

Батьки говорили про мамину вагітність. Усім було відомо, що незабаром народиться хлопчик. Соломія вже вирішила, як назве братика Юрчиком, бо в садочку був хороший хлопчик Юрко, і виховательки його хвалили. Тож вона думала, що всі Юрики хороші.

Тато з мамою обговорювали кесарів розтин. Дівчинка почула, як тато говорив:

Чув, що після такого пологу дитина може трохи відставати в розвитку. До того ж тобі раніше лягати до лікарні. А Соломію на кого залишимо?

Олеже, ще зарано про це думати, відповіла Оксана.

Соломія нічого не зрозуміла про цей «розтин», а потім її огорнув сон. Наступного разу знову не могла заснути й почула, як батьки обговорювали її день народження.

Купимо донечці золоті сережки, казала Оксана. Вони ж їй дуже подобались.

Не знаю, чи не рано так дорого дарувати, сумнівався тато.

Не рано! Незабаром у неї зявиться братик, і вона стане старшою сестрою. Я вже підібрала маленькі гарні.

Соломія була щаслива й швидко заснула. День народження наближався повільно. Але напередодні вона заснула миттєво адже завтра був її свято.

Донечко, з днем народження! промовила мама, тримаючись за живіт і простягаючи маленьку блакитну коробочку.

Тато стояв поруч і теж усміхався.

З днем народження, наша Сонечко!

Вона відкрила коробочку й радісно засміялася. Але тут мама раптом скривилася від болю.

Олеже, біжи заводи машину, їдемо до лікарні! Заскочи до баби Гані, залишимо Соломію з нею.

Дівчинці стало сумно. У неї свято, а її відправляють до сусідки! Вона вирішила, що не піде нехай баба Ганя сама до них приходить. Батьки поїхали.

Баба Ганя годувала Соломію, приходила протягом дня, але ввечері втомилася й сказала:

Вже сил нема ходити туди-сюди. Ходімо до мене, переночуєш у мене. Як тато повернеться, забере тебе.

Дівчинці не хотілося, але в квартирі вже темніло, тож вона погодилася.

Тато повернувся лише вранці. Змарнілий, похмурий, з порожнім поглядом.

Що з Оксаною? зойкнула баба Ганя.

Олег лише кивнув, у очах застигли сльози. Він не міг говорити.

Тату, а де Юрчик?

Помер разом із мамою ледве вимовив він.

Того дня батько, який завжди заборонив спати в їхньому ліжку, сам дозволив Соломії лігти поруч. Він загорнув її в ковдру, а вона лежала на маминому місці, витягнувшись, як струна. Раніше, коли тато працював уночі, мама дозволяла їй спати з нею.

Похорон Соломія майже не памятала. Спочатку вони з татом поїхали до лікарні. Поки він ходив, велів їй гратися в скверику під вікнами. Потім вона побачила маму білу, із закритими очима. Юрчика з нею не було.

Після похорону дівчинка раптом зрозуміла одна сережка зникла. Це було ще одне горе. Вона плакала, бо це був подарунок від мами.

Минуло три місяці. Олег не знаходив собі місця. Він нікому не казав, що того дня відмовився від сина. Хлопчик був живий, і завідувачка пологового відділення умовляла його:

Ви впевнені, що хочете залишити сина? У вас шок, ви втратили дружину, але можна знайти вихід можна взяти няню. До того ж зараз не обовязково його забирати він може залишитися тут.

У мене є шестирічна донька. Немає в мене можливостей наймати няню. Треба працювати й виховувати дитину.

Ви потім усвідомите, що помилилися. Але буде пізно інформацію про сина вам ніхто не дасть. Як ви хотіли його назвати?

Юрчиком. Юрієм. Так хотіла донечка.

Настав час, коли Олег почав шкодувати. Він вирішив піти до завідувачки, але вона була непохитна. В розпачі він вийшов із пологового.

Невже я не зміг би витягнути з сином? Сусіди допомогли б йому було соромно.

Його наздогнала молоденька медсестра.

Я знаю дещо про вашого сина.

ВВона прошепотіла:
Після того, як ваша дружина пішла, в ту ж ніч народила молода дівчина, але її дитина не вижила, і їй віддали вашого сина тепер вона називає його Юрчиком, адже це імя вже було в нього.