Ідеальний вихід із ситуації

Єдине й правильне рішення

Ганна Семенівна була жінкою суворою та категоричною. Життя не дарувало їй поблажок вона пройшла через важкі випробування й втрату близьких. Тепер, у свої сорок девять, вона рятувала безпритульних тварин.

Повідомлення про смерть матері дісталося їй на роботі. Дзвонила сусідка, яку Ганна сама просила наглядати за старою матірю.

«Ганнусю, твоєї мами більше немає Після обіду лягла відпочити і не прокинулась. Я вже викликала швидку, вони зараз приїдуть», ридаючи, розповідала жінка.

Лиха біда початок

Поховавши матір, Ганна довго не могла звикнути, що більше не почує її голосу. Щовечора вона мимоволі брала телефон, щоб подзвонити, а вихідними їхала до неї всього чотири зупинки трамваєм. У матері була двокімнатна квартира, батько пішов із сімї, коли Ганні виповнилося вісім.

Згодом біль притупився. Квартиру матері оформили на неї. Разом із чоловіком у них була дача поки мати була живою, та любила там проводити літо, копатися на городі. Тож коли Ганна з чоловіком та сином приїжджали туди, вона відпочивала, а бабуся доглядала за грядками.

Після смерті матері минуло два роки, коли на Ганну впала нова біда. Одного вечора їй подзвонили з невідомого номера:

«Ви Ганна Семенівна? Вам треба приїхати на впізнання Сталася аварія, у машині були документи вашого чоловіка».

Як вона пережила смерть сина й чоловіка, які загинули в автоаварії, навіть собі пояснити не могла. Світ став сірим, вона забула, як сміятися. Весь час думала про них, ніби вони просто десь далеко й ось-ось повернуться. Так і жила перший час.

«Господи, допоможи мені пережити це Як вижити, коли залишилася зовсім одна? Підкажи, що робити, як далі жити», благала вона в церкві, вдивляючись у образи на іконостасі. «Моє життя сплошна чорна смуга, ніщо не радує».

Але одного разу, прокинувшись серед ночі, вона раптом зрозуміла: треба відкрити притулок для бездомних тварин.

«Часто дивлюся на них на вулиці, підгодовую, але цього замало. А ось створити для них справжній дім так. Вони покинуті й потребують тепла, а всіх бродячих з вулиці не нагодуєш Мій чоловік і син були б раді вони так любили звірят».

Щоб збудувати притулок, вона продала мамину квартиру. Шукала спонсорів, обїздила купу інстанцій, щоб отримати дозвіл на будівництво за містом. Ганна була жінкою з твердим характером і вміла добиватися свого. А в цій справі знайшла порятунок від самотності. Клопоти та турботи захлинули її вона трохи оговталася від горя й цілковито віддалася ідеї допомагати тваринам.

Ганна Семенівна стала директоркою притулку, знайшлися й однодумці. У вольєрах вже тіснилися десятки собак і кішок. Про них дбали, годували, лікували. Молода дівчина Олена, яка теж обожнювала звірів, із задоволенням працювала в притулку.

Дивна гостя біля вольєрів

Одного ранку Олена щойно відчинила ворота, коли побачила, як до них з паличкою в руках наближається сива стара жінка з потертою торбинкою. На вигляд років сімдесят вісім, якщо не більше. Кожен крок вона робила повільно й обачливо, ніби вирішувала якусь важливу справу.

Собаки згавкали, побачивши відвідувачку.

«Добрий ранок, дитинко, звернулася до Олени Клавдія Іванівна. Чи можу я подивитися на собачок?»

«Добридень, заходьте!»

Бабуся підійшла до вольєрів і, пильно розглядаючи кожного пса, переходила від однієї огорожі до іншої. Найбільш активні собаки підіймалися на задні лапи, спираючись передніми об сітку, намагаючись привернути увагу. Мабуть, сподівалися, що їх заберуть

Олена спостерігала, потім підійшла:

«Вам допомогти? Як вас звати? Може, підкажете, який пес вам до душі? У нас є й коти», усміхнулася вона.

«Клавдія, Клавдія Іванівна», відповіла бабуся, продовжуючи обхід та шепоті