Дармоїдка. Свекруха виставила за поріг жінку з малим дитиною – і навіть не здогадувалася, що чекає далі!

Тихоня. Свекруха виставила за поріг жінку з малою дитиною. Але вона навіть подумати не могла…
Миколка нарешті заснув лише о третій. Я сиділа на краю ліжка, зніміла в незручній позі рука затерпла, плече ніяло, але я боялася поворухнутись. У малого різалися зубки ясна почервоніли, він постійно тягнув кулачки до рота й плакав так, що аж серце розривалося.
Здавалося, він не спав цілу вічність. Варто було спробувати перекласти його в ліжечко одразу прокидався, ніби відчував, що я хочу втекти. Лише сім місяців, а за цей час я встигла прожити ціле нове життя. Любов, біль, тривога, щастя все сплелося в тугий вузол, який тепер не розвяжеш.
Коли дихання сина стало рівним, я обережно підвелася. У вікні навпроти світилося хтось у нашій панельній девятиповерхівці теж не спав. Часто гадала хто там? Така сама змучена мати, як я? Безсонний дід? Закохана парочка? Колись я мріяла, що ми з Олегом купимо власну квартиру, і я дивитимусь зі свого вікна на свій двір. Але ті мрії розтали, як дим.
Три роки за касою в «Продукти» і всі мої заощадження пішли в нікуди. Спочатку перший внесок за іпотеку, яку ми так і не оформили. Потім на ремонт у цій квартирі, де ми жили з Ганною Степанівною, Олеговою матірю. «Буде затишніше», казав він. Але затишніше стало тільки для них.
З того часу, як я переступила цей поріг з валізою і дурною надією на щасливе життя, я жодного разу не відчула себе вдома.
«Все налагодиться», обіцяв Олег півтора року тому. «Распишемося влітку», говорив він перед тим, як я завагітніла. «Трохи почекаємо», шепотів, коли народився Миколка. Я кивала. Вірила. Чекала. Але штамп у паспорті чомусь здавався йому чимось зайвим.
Ганна Степанівна щоранку дзвеніла ключами у передпокої, збираючись на роботу в бухгалтерію. Я називала її про себе «шпіцем» малесенька, запальна, з вічно задітим носом. Зі мною вона говорила лише за потреби, ніби я не мати її онука, а тимчасова прислуга. Коли я готувала кривилася: «Не вмієш поводитися з продуктами». Коли прала: «Це дорогі речі». Але завжди з отруйною усмішкою.
«Оленко, підлогу б помила», казала вона в мій єдиний вихідний. «Ольго, я купила сир для Миколки», додавала, хоча я ніколи не брала її продукти.
Свою кімнату вона замикала на ключ. У нашу відсутність перевіряла речі. Одного разу я застукала її за риттям у моїй шафі. «Шукала рушник», сказала вона без жодного сорому.
На кухні особливий порядок. Її тарілки окремо, наші окремо. Її сковорідка, її каструлі, її віночок. Нічого спільного. Коли Олег затримувався, я вечеряла в кімнаті аби не сидіти з нею за одним столом.
І все ж ми якось уживалися день за днем, місяць за місяцем. До народження Миколи я ще могла вирватися на роботу, до подруг, просто прогулятися. А тепер? З дитиною на руках, з жалкими трьомастами в гаманці і чотирма тисячами дитячих допомог на картці.
Я тихо зачинила двері і вийшла в коридор. Хотілося пити, голова гула від недосипу друга безсонна ніч поспіль. Вчора Миколка прокинувся о пів на другу і заснув лише о пятій. А о десятій ранку знову на ногах. Я рухалася, як зомбі, очі ніби піском засипало.
На кухні горів світло. Ганна Степанівна ще не спала. Я хотіла лише налити води і піти, але не встигла зробити й кроку.
Ще не спиш? обернулася свекруха. Знову у телефоні сидиш, я світло під дверима бачила.
Микола погано спить, відповіла я. Зубки ріжуться…
Вона хмикнула. У цьому звуку було все і недовіра, і натяк, що я просто відмовляюся від справ, і «я в твої роки і працювала, і дітей ростила».
Можна тихіше? попросила я, здригнувшись від гуркоту тарілок. Миколка щойно заснув.
Щось мигнуло в її очах. Вона різко повернулася до раковини, згорбилася, а потім…
Потім розвернулася до мене. Обличчя перекосило, очі звузилися. Вона з гуркотом поставила чашку на стіл.
Тихіше? перепитала Ганна Степанівна. Я в себе вдома маю на пальцях ходити?
Я притулилася до косяка. Сім місяців без сну. Сім місяців життя в цих десяти метрах, де кожен крок як по мінному полю.
Я просто попросила не брязкати посудою, сказала я тихо.
А може, ти просто не вмієш дітей укладати? свекруха схрестила руки. Я двох виростила. І жодних проблем із зубами не було. І спали, як ангелята.
Я стиснула зуби. У кімнаті спав мій син, а тут, на цій крихітній кухні, назрівала буря. Що б я не сказала буде не так. Промовчу погоджусь, що погана мати. Відповім влаштую скандал.
Я просто хотіла води, промовила я, роблячи крок до раковини.