Таємниці біля води

Це було біля моря

«Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? Зовсім на себе не схожа де твій палаючий погляд, де твоє радісне настроєння, яким завжди всіх заражала? Ну розвелась і розвелась з тим своїм» мати додала нецензурне слово. «Правильно зробила, і нема чого страждати».

«Мамо, та я й не страждаю. Минув рік, як ми розійшлися, я вже й звикла. Донька не дає нудьгувати. А взагалі моя Соломійка явно розвинена не за віком. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Все тому, що вона обожує читати твої журнали», сміялася донька.

Вирішили з донькою махнути на море.

«Ось-ось, і Соломійці теж треба відпочити. Вона у нас розумниця, у школі відмінниця хай трохи розвантажиться. Пропоную вам поїхати на море. На санаторії чи турпутівки грошей поки що нема, але в приватному секторі можна пожити. Я вам допоможу», наполягала мати.

«Мамо, погодься!» почувся голос доньки. «Тим більше бабуся нам підкине грошей. А може, бабусю, ти теж з нами?» весело додала вона. «Розумієш, мамо: вода й сонце живлять дерева, і вони стають міцнішими. Так само й ми з тобою наберемося сили».

«Господи, де ти таке береш, Соломійко?»

«Та я ж читаю! Із бабусиних журналів. Ну і в школі вчусь, якщо ти не помітила», сміялася дівчинка.

Владинин відпуск добігав кінця, і вона вже вирішила махнуть із донькою на море. Виходячи з офісу в останній робочий день, вона весело гукнула колегам:

«Дівчата, бувайте! Я така щаслива попереду відпочинок!»

«Гуляй, Владо! Засмагай, купайся і знайомися з якимось мачо», побажали колеги.

Почали збирати речі. Купили нові купальники, шорти. Соломія від щастя співала:

«Це було біля моря, вона йшла піском, а він дивився на неї»

«Доню, це ти про що? Знову з журналів?»

«Ну так, мамо. Читала».

«Ще рано тобі дорослі журнали гортати. Треба їх викинути», серйозно сказала Влада.

«Мамо, ти забула ще ж є інтернет».

«І його відключу».

«Ой, матусю, це вже насильство над особою!» сміялася донька.

«Ну давай, особо, збирай свої речі», відповіла мати.

«Мамо, а Оленка мені заздрить. Їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його».

«Я знаю У них важко в сімї: мама інвалід, батька нема. Розумію, як їм непросто», зітхнула Влада. «Може, Оленка підросте, і їй пощастить. Тоді вони з мамою теж поїдуть».

«Може Але коли це ще буде», також засмутилася донька.

Ввечері напередодні відїзду вони сиділи на дивані й розмовляли про море. І тут Соломія знову видала:

«Мамо, а може, ти там зустрінеш свого нареченого?»

«Кого?!» аж підскочила Влада.

«Ну, кохання всього твого життя! Як у тому, що я читала: Це було біля моря, де ажурна піна Ось із цієї піни тобі вийде наречений!»

«Соломійко, ну про що ти думаєш?!» розвела руками мати.

«Ой, ладно, мамо, я пішла спати!» і дівчинка швидко зникла у своїй кімнаті.

Їхали потягом. Дорога зайняла добу. Влада з донькою тішилися, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому і тепер радість переповнювала їх.

На вокзал прибули ввечері. Дісталися приватного сектору. Господиня попередила:

«Дівчатка, ось ваша половина. Тут будете жити. А в другій половині мешкає молодий чоловік Олег, чемний та порядний».

«Ну й що нам до того?» подумала Влада, і вони почали влаштовуватися.

«Мамо, підемо на море!» покликала Соломія. «Речі потім розберемо, давай хоча б разок зануримося!»

Владі теж кортіло йти до води, тим більше море було видно прямо з подвіря.

«Давай, ввечері купатися найкраще не спекотно й не згориш», погодилася вона.

«Матусю, яка краса!» бубоніла Соломія. «Нарешті-нарешті, ось воно море!»

Скинувши шльопанці, вона з хвилеметом увірвалася у воду, реготала від захвату, потім вискочила, скинула шорти й футболку і знову бігом у хвилі. Влада ж помітила, що морська піна біля берега справді ніби ажурна

Вже смеркало, коли вони щасливі поверталися додому. На веранді стояв симпатичний чоловік із баночкою пива в руці. Проходячи повз, Соломія раптом заявила:

«Пиво містить токсини й навіть солі важких металів»

«Ого, добрий вечір!» усміхнувся він. «І звідки в тебе такі глибокі пізнання?»

«Добрий вечер», одночасно привіталися мати з донькою.

«Треба більше читати й цікавитися», гордо відповіла Соломія й «проплила» у кімнату.

Олег подумав: «А я боявся, що тут буде нудно. А тепер із такою сусід