Я вигнала свою тещу з нашого дому, і сьогодні, розповідаючи про це, я не шкодую.

Сьогодні, перегортаючи сторінки свого щоденника, я згадав той день, коли вигнав тещу з нашого дому. І не жалкую.
Вигнана теща
Тоді я не міг довго роздумувати. Рішення спало раптом, але воно визрівало роками з болю, розчарування та виснаження. Я вигнав тещу з дому, і коли сьогодні про це згадую, не відчуваю каяття.
Мене звуть Андрій. Мені тридцять вісім. Разом з дружиною Оленою ми створили маленьке родинне щастя: донька Соломія та близнюки Тарас і Данило. Життя було непростим, але сповненим любові. Ми були щасливі, поки доля не вдарила знову.
Олена потрапила в аварію її не стало. Досі памятаю той дзвінок: холодний голос лікаря повідомив, що я мушу приїхати. Але було вже запізно. В ту мить світ розколовся. Я залишився сам із трьома дітьми, без опори, якою була моя дружина.
Тоді мені стало шкода тещі Галину. Вона була вже літньою жінкою, і самотність могла її зламати. Вона завжди була складною: суворою, критичною, часом нестерпною. Але я думав: «Вона мати Олени. На її память я повинен про неї дбати, як би важко не було». Тому запропонував їй жити з нами. Хоча у неї була одружена донька, Марія, яка мешкала у сусідньому місті, ніхто не запрошував тещу до себе.
Наше спільне життя було важким. Я працював, а вся робота вдома лягла на мої плечі: діти, господарство, гроші усе. Зароблені важким трудом кошти я ховав у стару шкатулку в шафі. Мріяв поступово збирати гроші на майбутнє дітей.
Але щось було не так. Кожного разу, коли я відкривав шкатулку, грошей було менше, ніж я очікував. Спочатку думав, що помилився. Потім що, можливо, витратив на щось забув. Але місяцями сума зменшувалася. І чим більше я докладав, тим більше зникало. Я почав божеволіти. Пів року не міг зрозуміти, хто це робить.
Доки одного дня все не розкрилося. Я мав йти на роботу, але почувався погано і вирішив залишитися вдома. Раптом почув, як теща розмовляє по телефону. Я не хотів підслуховувати, але її тон змусив мене зупинитися.
Вона говорила з якимось чоловіком:
Так, я вже відправила. Гроші мають дійти швидко. Передаси Марії. Вона казала, що хоче нові меблі
Моє серце завмерло. Все стало зрозуміло. Гроші, які я збирав крапля по краплі, вона таємно переказувала своїй доньці Марії. Гроші, призначені для майбутнього моїх дітей, йшли на задоволення інших.
Я сів і заплакав. Але це були не сльози слабкості а сили. Я зрозумів: досить. Роками я був терплячим, казав собі: «Вона теж мати, вона теж страждає». Але в той день усвідомив: я не можу дозволити, щоб вона крала майбутнє моїх дітей.
Коли вона вийшла з кімнати, я став на її шляху.
Галю, я все чув. Я знаю, куди зникали мої гроші.
Вона здивовано подивилася на мене, намагаючись виправдатися:
Андрію, ти не розумієш Марія так потребує. Я просто хотіла допомогти.
Я подивився їй у вічі:
А мої діти? Ти думала про них? Ти вважаєш, що Олена, яка тепер на небесах, хотіла б, щоб майбутнє її дітей було вкрадене заради нових меблів твоєї доньки?
Галина замовкла. У її очах були гнів і сором. Але для мене це вже не мало значення. Я сказав останнє:
Цей більше не твій дім. Збирай речі та йди.
Того дня я вигнав її. Можливо, хтось мене зрозуміє, а хтось ні. Але я впевнений: я вчинив правильно. Я не міг більше жити з відчуттям несправедливості. Я мав захистити своїх дітей, їхнє майбутнє, їхній спокій.
Відтоді я єдиний, хто тримає родину. Так, важко. Але я знаю: якщо одного дня Галина захоче побачити онуків я не заборони