Відтінки щастя

**Відтінки щастя**

О, привіт, друже, промовив Олег, впускаючи до хати Івана друга дитинства, який мешкав у місті.

Здоров, обійняв Іван його. Давненько не бачились. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався раніше приїхати, але не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.

Це добра думка. Будемо з тобою їздити на риболовлю до лісового озера, можна й на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно казав Олег.

Друзі змалку разом бігали сільськими вуличками, купалися в річці, вигадували різні жарти, вчилися в одній школі. Іван завжди був спритнішим і винахідливішим, а Олег підтримував його у всьому.

Ти сам, де твоя жінка? запитав Іван.

Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господиня, смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив свою дружину Оксану Олег.

Одружилися вони шість років тому, але дітей поки що не було. Оксана з чоловіком ходили до районної лікарні, але лікарі казали, що все гаразд, треба чекати так буває.

Проте Олег проявляв свою любов яскравіше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв піднімати важке. Селянки навіть заздрили їй хто з добротою, а хто й із чорною заздрістю.

Щастить же Оксанці. Олег мало не на руках її носить, не пє, кохає.

Сама Оксана жила в задоволення, міняла наряди, займалася господарством, лише іноді її накривала туга, коли вона дивилася на сусідських діточок. Працювала бухгалтером у сільській раді.

Про дітей вони намагалися не говорити, але Олег часто думав:

Народиться дитина ще більше зблизимося, він іноді відчував невидимий холодок від дружини.

Оксана справді відчувала сильну любов чоловіка, його надмірну турботу, і часом їй навіть робилося важко від цієї любові.

Доброго дня, почув Іван ніжний голос Оксани й обернувся.

Перед ним стояла з чорною торбою в руках Оксана, повернулася з крамниці. Олег підхопився й забрав із її рук торбу, відніс на кухню.

Привіт, весело сказав Іван, мимоволі любуючись стрункими ногами Оксани та світлими хвилястими косами. Я Іван, друг дитинства Олега, пояснив він, коли чоловік вийшов із кухні.

Щось я не чула про такого друга від тебе, здивовано сказала вона чоловікові.

Він мешкає у місті. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона жила на тому кінці села, може, памятаєш бабусю Гафію. Ти ж не місцева, тому й не знаєш його.

Ну так, памятаю. Ось це її онук. Іванко, власне, у нас міський, після школи одразу поїхав до міста.

Все так, все правильно, усміхнувся Іван.

Добре, Оксанко, ми підемо прогуляємось, поки ти тут щось приготуєш, сказав чоловік, і вони вийшли з хати.

Сьогодні вихідний, а з понеділка Оксана у відпустці. Був початок вересня, осень вступала у свої права барвистими фарбами, павутинками, що літали у повітрі, де-не-де жовте листя кружляло на вітрі й зникало невідомо куди.

Стол накрили у дворі під навісом. Не хотілося в таку погоду сидіти в хаті. Повернулися чоловік із другом і сіли за стіл.

Іванку, як же я радий, що ти приїхав у село, нарешті відпочинемо на риболовлі. Ти б хоча б частіше сюди навідувався. А то росли разом, коров пасли разом з моїм дідом, по чужих городах за яблуками разом лазили, а тепер ти став міським.

Та годі вже про «міського», народився ж тут, моя мала батьківщина тут, похлопав він Олега по плечу.

Оксана дивилася на двох друзів, що згадували дитинство, говорили про те й про се, жартували й сміялися, і була щиро здивована чоловічій дружбі. Згадавши, що у духовці пиріг, схопилася й незабаром повернулася з ним, розрізала.

Ну смакота! Ніколи такого пирога не їв, захоплено сказав Іван. Оксано, ну ти й молодець.

Тааак, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Олег. Ось годують мене друзі весело сміялися, пили вино.

Сиділи довго, чоловіки голосно сміялися, згадуючи минуле, вже стемніло, Оксана ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, думала:

Добре, що мій Олег не такий гарний, як Іван. Занадто вродливий, занадто яскравий і спритний, гарно говорить. Мабуть, у місті жінок у нього хоть відбавляй. Не дарма він не одружений, давно б уже родину завів. Напевно, стрибає від одної до другої.

Засидівшись того вечора у друга, Іван пішов додому. З того дня він частіше заходив до Олега, адже відпустка, хоча Олег був на роботі. Але вони знаходили час зустрітися ввечері, а у вихідні на два дні вирушили на риболовлю. Погода видалася на радість усім. Вересень стояв сухий і теплий, сонячний. Спійману рибу смажили у дворі на вогні, заходили ще друзі дитинства, було весело