Справжній серед нас

**Зате він справжній**

Оленко, як можна так виховувати дівчину? завжди допитувалася у сестри Маряна. Вона ж дівчинка, а не хлопець.

Олена та Маряна рідні сестри, давно вийшли заміж, народили дітей. У Олени були донька Соломія та син, а в Маряни єдина донечка Лесенька.

Сестри часто бачилися, переважно Маряна з донькою приїжджали до Олени, бо в них був свій дім у приватному секторі. Гарний, охайний подвіря з альтанкою місце, де можна посидіти, а дітям погуляти. А Маряна з родиною жили у квартирі.

Маряна, звичайно, була певна, що її Лесенька розумніша, вродливіша та обдарованіша за Соломію. Хоч різниця у віці була лише рік, Соломія старша.

Оленко, знову твоя Соломія на дерево залізла, ну що це таке? намагалася вплинути на сестру щодо виховання.

А що тут такого? дивувалася Олена. Вона ж дитина, має розвиватися.

Але ж не по деревах скакати! Це хлопчача справа, а не дівоча! переконувала Маряна, але сестра лише усміхалася.

Дівчата дружили. Лесі, може, й хотілося так само вільно бігати й навіть лізти на дерева, але мати пильно стежила. Нічого подібного їй не дозволялося.

Соломія ніколи не заздрила двоюрідній сестрі, хоч її тітка Маряна вважала, що саме її доньці варто заздрити. У дитинстві та школі Соломії було байдуже. Вона жила своїм життям шустра, встигала всюди.

Була справжнім «ватажком у спідніці» не поступалася хлопцям, лізла за ними на дерева, билася, захищаючи себе й молодшого брата, інколи навіть перелазила через тин у чужі сади за яблуками. У ляльки майже не грала, не цікавилися завязки та сукні. Найбільше любила порядкувати у батьковому гаражі, розглядаючи гайкові ключі, болти й гвинти.

Доню, не треба мені твій порядок, сміявся батько. Після нього нічого не знайду. Краще подай ключ на шістнадцять. І вона миттєво знаходила потрібний. Батько хвалив її, а вона пишалася.

Леся повна протилежність. Її вдягали, як ляльку: красиві сукні, білі гольфи з китицями, величезні банти. Соломії ці сукні не подобалися забагато рюшок, занадто витончено.

Постійно лунали окрики матері:

Лесенько, не лізь у пісочницю гольфи забрудниш! Не підходь до дверей там віє! Не чіпай чужі іграшки вони брудні! Навіщо ти взяла яблуко на ньому мікроби!

Соломії це не подобалось. Забагато заборон, з Лесею навіть гуляти нудно. А за ворота її взагалі не пускали.

Лесенько, куди ти? Там брудні собаки, хлопці можуть образити! Нехай Соломія йде, а ти посиди з нами. Соломії було шкода сестричку.

Тітко Маряно, хай Леся йде зі мною, ніхто її не чіпатиме!

Але тітка лише суворо подивилася:

Ні, Леся за ворота не піде.

У школі Соломія займалася легкою атлетикою, грала у волейбол, а згодом захопилася рукопашним боєм. У Маряни аж волосся сивиною вставало, коли вона дізнавалася про захоплення небоги.

Невже дівчат так виховують? знову питала в сестри.

Хай робить, що хоче, і прокладає собі шлях у житті, відповідала Олена.

А ось Леся ходила до музичної школи, вчилася грати на фортепіано, мама записала її на бальні танці. Намагалася зробити з доньки художницю, але Лесі це було нудно кинула.

На першому курсі інституту Соломія познайомилася з Тарасом у секції рукопашного бою. Він теж там тренувався. Не красен, але симпатичний.

Привіт, першим підійшов він. Я за тобою спостерігав дуже добре виходить. Я Тарас, а ти Соломія. Я вже й довідки про тебе зібрав. Він сміявся щиро, його очі блищали.

Його легкість підкупила. Соломія теж посміхнулася. Ніби знайомі сто років.

А тебе я, здається, в інституті не бачила.

Я в твоєму інституті не навчаюся. Працюю автослюсарем, вчуся заочно в автодорожньому.

З того дня вони почали зустрічатися. Разом ходили на тренування, гуляли в парку, дивилися кіно. Спільні інтереси їх зближували.

Мамо, тату, завтра прийду з Тарасом. Він уже познайом