Не повернутись назад

Ось адаптована історія:

Ти ж знаєш, як буває Колись давно, у Львові, живе собі дівчина Олеся. І от одного разу, у її день народження, її хлопець, Тарас, радісно обіймає її й каже:

З днем народження, кохана! Я хочу подарувати твою мрію.

Як це подарувати мрію? Мрія це щось таке, чого не схопиш руками, здивувалась Олеся, коли вони вийшли з університету після пар.

А я все одно подарю, гордо відповів він. Давай у гуртожиток, закинемо конспекти, переодягнешся і поїдемо за місто.

Вийшли вони з автобуса на зупинці «Кінний клуб». І тут Олесі стало ясно він везе її кататися на конях. Скільки разів вона йому розповідала, як мріяла про це з дитинства! Обожнювала коней, хоч бачила їх лише в зоопарку та в кіно, де завжди заворожено дивилася фільми про них.

Звідки ця любов вона й сама не знала. Одного разу, ще в пять років, вона навіть попросила тата:

Тату, давай купимо коня!

Батько так здивувався, що аж розсміявся:

А де ж ми його триматимемо? Він же великий, сіно йому потрібне. У нас усього дві кімнати.

На балконі, просто відповіла донька.

Тато, звісно, довго пояснював, що коням треба багато простору, що вони не живуть у квартирах. Олесі стало шкода коня, і вона погодилася:

Зрозуміла, тату, на балконі коня не триматиму. Ну то збудуєш йому стайню під балконом!

Та дитяча мрія йшла з нею по житту. Вже і в університеті на четвертому курсі, а коні їй все ще снилися.

Після верхової їзди Олеся була щаслива.

Дякую, Тарасе! Тепер я точно знаю мрії збуваються!

А він теж світився від щастя адже він здійснив мрію своєї дівчини.

Була весна. Вони вийшли з території клубу, і Олеся, побачивши неподалік ліс, запропонувала прогулятися. Тут вона знову відчула дитячу радість усюди біліли проліски.

Ой, Тарасе, яке диво! Ми з подружками в селі теж бігали в ліс за пролісками. Ще сніг лежить, а вони вже пробиваються! А який запах Найкраща пора весна!

Вони молоді, щасливі, Тарас біжить до неї з букетом квітів, вона теж нарвала.

З днем народження і з весною! сміється він.

Дякую, Тарасе, ти подарував мені справжнє диво. Коні, проліски Наче повернулася у дитинство.

Радий, що зміг тебе здивувати.

Вони зустрічалися вже понад рік, а перед випуском Тарас, відкладаючи гроші зі стипендії, купив їй перстень і зробив пропозицію. В них була любов справжня, вони це знали.

Весілля пройшло весело: біла сукня, елегантний костюм, весільний коровай. Свідчицею в Олесі була подруга Марія. Вони жили в гуртожитку в одній кімнаті, дружили ще з інституту, і навіть після випуску їхня дружба тривала.

Хоча працювали в різних місцях.

Тарас працював на підприємстві, з часом став начальником відділу, заробляв добре. Олеся теж працювала, але потім пішла у декрет і народила чудового сина Данилка.

Час минав, Данилко пішов у перший клас. Олесі здавалося, що в них у родині повне щастя. Тарас турботливий, сина любить. Вже своя двокімнатна квартира. Марія часто приходить у гості, особливо вихідними.

Коли вже ти заміж вийдеш? жартувала Олеся, бо подруга досі була сама.

Не знаю, але сподіваюся, загадково відповідала Марія.

А потім раптом як грім серед ясного неба. Одного разу Тарас прийшов із роботи похмурий, не дивлячись дружині в очі, випалив:

Я йду від тебе, Олесю.

Куди? несмішно посміхнулася вона, ще не розуміючи.

До іншої жінки.

Ти жартуєш? Хто вона? голос задр