Неудачний план

**Щоденник: Жарт не вдалився**

Веселушка та жартівниця Олеся не уявляла життя без дотепних приколів. У школі вона постійно кепкувала, а в університеті грала за команду КВК. Навіть хлопців обирала лише тих, що вміли сміятися до сліз.

«Олесю, ну чому ти так часто міняєш парубків?» запитала якось подруга Іра з інституту. «Один, другий, а тепер уже з третім бачу».

«Іринко, ти ж знаєш, для мене головне це почуття гумору. Я ж не винна, що вони такі різні: Рома взагалі не розумів жартів, а Олегові, бувало, пальцем кинь від сміху падає. Це вже занадто», пояснювала вона.

«Ну, тобі ще довго шукати ідеального», посміхнулася Іра.

«Так, але я хочу, щоб поряд був хтось, з ким можна і посміятися, і пожартувати», казала Олеся.

«Життя не жарт», серйозно відповіла Іра. «Мені, наприклад, подобаються стримані хлопці».

«Ми ж різні», сміялася Олеся. «Я люблю, коли людина вміє сміятися над собою. Головне не перетинати межі».

Перше квітня було для неї святом. Вона завжди когось розігрувала і в інституті, і на роботі. Та й сама рідко попадалася на чужих приколах.

Зустрічалася із хлопцями, але Роман виявився суворим, а Олег занадто істеричним. Потім зявився Дмитро. Здавалося, що він той самий. Одного разу вона сховалася за рогом і вистрибнула з криком «Бу!». Дмитро не злякався, але вона чекала його «відповіді».

Невідомо чому, він не жартував у відповідь. Зате через день, коли Олеся несла каву, він кинув їй під ноги пластмасову змію. Вона аж підскочила, і кава розлилася.

«Дмитро, ну що ти робиш?!» кричала вона.

«Та це ж відповідь», спокійно сказав він.

Потім він приніс справжню неотруйну змію. Олеся так перелякалася, що застрибнула на стілець і бризнула на себе чай.

«Це ж жарт!» сміявся він.

«Забирай свою плазуна і виметайся з моєї квартири!»

Так вони розійшлися. Вона любила жарти, але не такі.

На роботі з колегами вона жартувала влучно. Підійде до Віктора з каменним обличчям, скаже щось неймовірне а він біжить перевіряти. Та ніколи не ображався.

Перше квітня. Олеся спекла пиріжки і один, для Віктора, щільно насипала перцю.

«Вікторе, давай кави, і ось пиріжок тобі».

Він насторожено взяв каву, але пиріжок відкусив машинально і вилетів із кабінету.

«Олесю, ну ти й жартівниця!»

Він обіцяв помсту.

В кінці дня вона пила чай на кухні, коли Віктор увірвався:

«Ой, порізався! Дай рушник!»

Він тримав ножа в одній руці, а іншою яблуко. Олеся швидко знайшла рулон паперу, схопила його за «поранену» руку і та відпала!

Їй стало погано, вона впала. Очнулася всі налякані, а Віктор блідий.

«Пробач, я не знав, що ти так реагуєш на жарти!»

Вона сміялася, але потім задумалася. Віктор завжди був поруч, смішний і турботливий. І чому вона раніше не помічала його по-справжньому?

«Може, він той самий?»

Так вони почали зустрічатись. Побралися сміючись, навіть реєстраторку розвеселили.

**Мораль**: Коли поряд є хтось, з ким можна і помовчати, і посміятися життя стає світлішим.