Лише мрія про відпочинок

У селі всі знали й не любили Ярему за його нестерпний характер. Був він одружений з Марійкою, тихою жінкою, та з невеликими проблемами. Не могла народити чоловікові дітей. Прожили дванадцять років, а дітей так і не було.

Раптом, як грім серед ясного неба померла Марійка. Матір знала, що дочку щось турбує, але та не скаржилася.

Доню, щось ти недобре виглядаєш останнім часом, питала мати, коли вона рідко заходила до батьків.

Нічого, мамо, нічого. Буває слабкість, голова крутиться, але відлежуся й піду далі. Не хвилюйся, мамо, заспокоювала дочка.

Марійка не звикла нарікати, особливо чоловікові він не терпів, коли жінці щось боліло.

Не треба вдавати, знаю я вас! У вас завжди щось болить. Не хочеш працювати, то й скаржишся, ухиляєшся від господарства. Не нарікай, ніхто тебе тут не пожаліє, чув у відповідь чоловік.

Після похорону минув рік. Ярема жив сам, але думки про одруження не полишали його. Одному погано, хоч і звик жити, як вовк-самітник. Придивлявся до жінок.

За дружину треба брати бездітну, міркував він. Чужі діти мені не потрібні. Хоча мої однолітки вже всі з дітьми… Треба брати молодшу, та не кожна за мене піде…

Ярема розумів: його характер не подобався сусідам, друзів не було, не кожна жінка погодиться стати його дружиною. Вибір його впав на Олену. З виду вона була тихонею, непомітною, але працьовитою і скромною.

Одного разу зустрів він дівчину чесно кажучи, підстерігав її:

Оленко, іди сюди, підкликав він, коли вона проходила повз його хати.

Вона підняла очі, побачила Ярему у ворітцях і підійшла.

Добрий день, скромно привіталася.

Здоров, відрізав грубувато Ярема. Слухай, ось я до тебе придивляюся… Може, підеш за мене? Я самотній, господарство у мене міцне. Житимемо в достатку, дітей народимо. Спадкоємців у мене нема.

Ой, я не знаю, зніяковіла Олена. Треба з матірю порадитися.

Радийся, а я ввечері зайду до вас.

Олена прийшла додому й сказала матері:

Мамо, я, мабуть, заміж вийду.

Як це? За кого? Наче ж у тебе й нареченого нема.

Ярема сьогодні приходитиме свататися…

Ой, доню, він же набагато старший. Подумай, перш ніж іти за нього. Характер у його важкий, усі шепочуться, що першу жінку в могилу загнав замордував роботою, а може й зовсім прикінчив. Хто його розбере, чужа сімя темний ліс.

Мамо, що ж мені думати? Женихи до мене не стоять у черзі, а роки йдуть. Може, набрешуть на Ярему, може, це лише плітки…

Олена вийшла заміж. Перший час у селі було чимало розмов. Хто жалів дівчину:

Дарма вона за нього пішла, дарма. Жорстокий він, непривітний.

А інші міркували:

Пощастило Яремі з дружиною. Недарма скромницю взяв слухатиме його безперечно й працюватиме.

Так воно й було. Ярема з односельцями був непримирливим, тещу терпіти не міг і Олену рідко відпускав до матері.

Деспот і тиран, як є, казала мати, коли дочка, іноді вкрадьки, приходила до неї.

Мамо, усе добре, не бійся. Знайду до нього підхід. Він бурчить, а я мовчу хай собі бурчить. Тільки в душі Бога молю, щоб терпіння дарував, заспокоювала вона матір.

Ох, доню, з таким буркотливим чоловіком доведеться тобі все життя молитися, говорила мати, витираючи сльози.

Та Олена народила двох синів за пять років. Не сказати, щоб Ярема не любив дітей може, й любив, але по-своєму. Бурчав і лаяв їх на чому світ стоїть. А мати вчила:

Тримайтеся від батька подалі, щоб під гарячу руку не потрапили.

Хлопці швидко зрозуміли, що й справді від нього треба тікати. Підростали, але Ярема все одно був незадоволений.

Де шастають ці ледарі? Треба вдома допомагати, а вони носяться невідомо де… Це ти їх привчила тікати з дому! лаявся чоловік, а то йА потім усе затихло, бо Ярема так і не піднявся з ліжка, а Олена нарешті знайшла спокій, доглядаючи внуків та дякуючи долі за те, що той буремний вітер минув.