Connect with us

З життя

Зустріч старих приятелів

Published

on

Зустріч друзів

У другий клас Іванко пішов у нову школу в іншому селі. Він чув, як батько розмовляв із матірю:

Ганю, Дмитро листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як я розповідав, що він виніс мене на спині, коли я ногу зламав на навчаннях.

Ну й що далі? спитала дружина Олена, а він мовчав загадково. Василю, чого мовчиш, кажи вже!

А далі цей самий Дмитро пропонує переїхати до них у село. Пише, що живуть вони добре. Я механік, їм такі потрібні, а ти ветеринар, тож і тобі робота знайдеться. Наш голова ж колгоспом і не турбується, все занепадає, господарство не підтримує, тільки пє.

А що, може, це й на краще. Мені теж набридло з ним сперечатися, погодилася Олена.

Переїхали. У другому класі Іванка посадили за парту з Яриком, міцним хлопчиськом, жвавим, з веснушками на носі. Відразу ж і подружилися. Попереду за другою партою сиділа Даринка, білява з кучерявими пасмами на чолі, а довге волосся заплетене в косу. Ця дівчинка була сусідкою Ярика, тому вони ходили до школи разом. Ярик не давав її в обиду нікому й твердив Іванкові:

Даринка буде моєю дружиною, коли виростемо, а друг сміявся, а це ще коли буде.

Але після школи Ярик забирав у Даринки портфель, і йшли вони втрьох додому, Іванкові з ними було по дорозі. Іванкові сподобалося жити в цьому селі. Він швидко знайшов спільну мову з хлопцями, приходячи зі школи, одразу садився за уроки, а потім біг на вулицю. Так і пропадав із місцевими хлопцями бігали скрізь, робили найрізноманітніші речі.

Так минуло три роки. Та сталося непередбачене у Іванка захворіла мати, а незабаром померла. Хлопчина ридав від горя, кутаючись у куток.

Як же тепер без мами? думав і страждав він.

Олену поховали. Залишилися Василь із сином удвох. Без матері все було не так, важко було Іванкові дуже сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. Уроки не перевіряв, увесь день на роботі, увечері приходив стомившись, і ще треба було турбуватися про вечерю.

Через півроку Василь привів у дім нову дружину із сусіднього села.

Ось, сину, це Марія, тепер вона з нами житиме, моя дружина. Ти маєш її слухати, сказав батько, гладячи сина по голові.

Марія не подобалася хлопчикові. Навіть Ярик із Даринкою шкодували його.

Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Даринка, я підслухала її розмову із сусідкою. Вони казали, що в їхньому селі на ній ніхто не хотів одружуватися, а твій батько, не знаючи її добре, закохався.

Та годі, Даро, може, це й неправда, захистив Марію Ярик, але Іванко вже знав, що ніколи не зможе її полюбити, як кохав свою маму.

Поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів Іванко, а друзі уважно на нього подивилися.

Сусіди пообговорювали, але швидко забули. Марія до Іванка не мала ніякого інтересу своїх дітей у неї не було. Що він робить, як навчається їй не цікаво, а він відчував, що вона його не любить.

Та минув час, і народила вона сина Олежка. Тепер уся увага була йому, батько теж пильно ним опікувався, а Іванко був нікому не потрібен. Одного вечора він випадково почув, як Марія скаржиться батькові:

Василю, важко мені з двома дітьми, Іванко лінивий, не хоче допомагати, а тепер ще й грубить, він навіть здивувався, такого ніколи не було, але вона набрехала батькові. Іванко вже великий, відвези його до бабусі, мені з ним важко.

Василь прислухався до дружини й вирВасиль відвіз Іванка до бабусі Ганни, де хлопчик з часом знайшов щастя, а повертаючись до рідного села роками потому, зрозумів, що справжня родина це ті, хто любить тебе без умов.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + три =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

A Thankless Son Is Worse Than a Stranger (A Simple Tale)

Maggie Reed, an eightyfouryearold granny, was perched on the bench at the bus stop just outside her little terraced house...

З життя1 годину ago

“He’ll ruin your whole life,” family warned Natalie against taking her brother under her wing.

Emily, dont rush think it over once more, urged Aunt Lucy, her voice echoing like a windchime in the attic....

З життя2 години ago

All That’s Left AfterShe stared at the empty room, wondering what the silence meant.

Mum, Ill be quick. Twenty minutes, no more James stands in the doorway of the ward, trying to smile, though...

З життя3 години ago

The Comforting Taste of Homemade BreadAs the golden loaf emerged from the oven, its warm aroma coaxed memories of Sunday mornings spent laughing around the kitchen table.

When Ethel finally drifted back to the hamlet, nobody recognised her at first. Thirty years had slipped bythirty years since...

З життя13 години ago

She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.

It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...

З життя14 години ago

When are you finally going to tie the knot, Mary?

Are you planning to move out, Poppy? Susan leans against the kitchen doorway, a mug of tea in her hand,...

З життя15 години ago

A millionaire reunites with his childhood sweetheart, now begging alongside his twin daughters — What he does next is unbelievable…

Logan stood motionless as the city around him pressed on, its relentless rhythm unchanged, while he stared at the face...

З життя16 години ago

UnlovelyShe stared at the cracked mirror, realizing that even the most unlovely reflections held a hidden spark of hope.

A burst a deafening crack darkness more darkness At last the gloom began to loosen. A voice floated in: Mrs....