Повернення до витоків

**Щоденниковий запис**

Гарненька Марічка Бойко збиралася заміж. Університетські друзі й гадки не мали, що саме вона вискочить першою. Але женихом став їхній професор доктор філологічних наук, який уже давно і, здавалося, назавжди був одружений. Та кого це колись зупиняло?

Надивилась дурниць в інтернеті! лютувала бабуся Марічки. Дивись, що вигадала він же старший за твого батька!

То й що? стояла на своєму онука, якій подобалася увага похилого вченого. Зараз це модно!

Саме тому й модно! Ще й татуювання собі на лобі зроби «дура»! Тобі пасуватиме!

І зроблю! сміялася дівчина. Якраз до весілля!

«Божа роса Оце воно загублене покоління!» сумно думала Ганна Михайлівна, дивлячись, як онука крутиться перед дзеркалом.

Ти ж у нього вдома бувала! Чай із його дружиною пила! намагалася вплинути на совість бабуся. Не соромно?

А чого мені соромитися? Я винна, що він у мене закохався? А ходила, бо так прийнято допомагати студентам з дипломом!

Допомогла і йди з Богом! А ти прямо до них у ліжко вскочила! До подружнього, до речі!

Нудна ти, бабусю! відрізала Марічка. І старомодна, як нафталін! Зараз час інновацій!

Спати з чужим чоловіком це інновація? Це називається зовсім інакше! підняла голос Ганна Михайлівна. І не кажи, що кохаєш не повірю ніколи!

Марічка фыркнула і пішла до себе: завтра закоханий професор запросив її на ювілей колеги. Це був їхній перший вихід разом у світ.

Вони вже жили разом у знятій квартирі: професор нещодавно пішов від дружини й подав на розлучення. Сьогодні дівчина приїхала по речі для свята.

Наступного дня в кафе, побачивши Марічку поруч із лисим Аркадієм Семеновичем, колеги ледве не подавилися кавою. Особливо їхні дружини усі вони добре знали його колишню, Людмилу.

Оце номер! перешіптувалися тітки. Може, дочка?

Але Марічка вела себе однозначно: клала руку йому на стегно для дочки занадто сміливо. Професор же нічого не помічав, бо був щасливий. Він зовсім зїхав з глузду від кохання!

На танцях він не відпускав дівчину. А потім її запросив син ювіляра, і вони танцювали надто близько.

Ну і що ти з нею збираєшся робити? прямо спитав колега. Вона ж тупа! У неї очі, як у корови!

«Заздрить!» миттєво подумав Аркадій. У них усіх дружини давно не ягідки. А тут свіжий персик, і він його!

Але друзі не схвалювали. «Та й похай! вирішив Аркадій. У мене тепер така особисте життя!»

Музика заграла швидше, Марічка з кавалером заплигали, і її коротка спідниця піднялася Жіноча частина зали обурено зашуміла.

Аркадій зрозумів треба тікати, поки не почали бити. Він вивів Марічку. І тоді вперше подумав: може, поспішив? Може, не варто було так різко з розлученням?

Люда так би не поводилася. Але він уже все сказав їй: «Кохання, я йду!»

А вона, тактовна й розумна, просто відпустила його.

Але сміючася Марічка повернула його до реальності: ось його щастя! Вона ж не тупа! У корів, доречі, дуже гарні очі!

Дні йшли. Аркадій працював. Марічка, яка вже закінчила навчання, чекала його вдома: «Ми ж можемо собі це дозволити, котику?»

Від слова «котик» професор морщився, але мовчав раптом піде?

Його життя змінилося. Марічка вимагала активності: кафе, прогулянки, ковзани

А Аркадію вже за пятдесят. Він мріяв про диван, але мусив бігати, щоб відповідати очікуванням.

І все частіше думав про Людмилу. До розлучення залишалося два дні.

Повернувшись додому, він не знайшов Марічки. Тільки SMS: «Пішла до Ігоряка вибачай!»

Ігоряк той самий син колеги, з яким вона тоді танцювала.

Професор сів на диван. Це був бумеранг. Справедливість.

Він подзвонив Людмілі:

Я заїду?

За речами? Зберу.

Ні Я вирішив повернутися.

Не повертайся. Не для чого.

Я зрозумів кохаю тільки тебе!

Аркадію, друже, не говори красиво! відповіла вона й поклала трубку.

Йому було соромно.

«Та хоч би на ковзанах не треба йти!» з полегшенням подумав він і ліг у ямку на дивані.

А з дружиною він обовязково помириться!

З цими думками він посміхнувся й заснув. Справжнє щастя ось воно. А кохання та хай йому!