Повернення до витоків

Гарна Світлана Шевченко збиралася заміж. У університеті всі й гадали, що саме ця пишна одногрупниця вискочить заміж першою.

Та обранець дівчини виявився їхнім професором доктором філологічних наук, який уже давно і болісно був одружений. Але кого й коли таке зупиняло?

Ще й добре, що різниця у віці всього тридцять років: цілком прийнятно!

“Начиталася дурниць в інтернеті!” лютувала бабуся Світлани. “Ось до чого додумалась він же старший за твого батька!”

“Та й що?” наполягала онука, якій подобалася увага похилого професора. “Зараз так модно!”

“Ось саме тому, що модно! А ще зроби собі тату на обличчі теж зараз модно! Напиши на лобі великими літерами дур*а: тобі личить!”

“І зроблю!” сміялася дівчина. “Завтра ж піду якраз до весілля!”

“Правду кажуть: все божа роса! Ось воно загублене покоління!” сумно думала Ганна Іванівна, дивлячись на крутячуся перед дзеркалом онуку. “Точно нічого святого!”

“Ти ж ходила до нього додому! Чай пила!” намагалася достукатися до совісті дівчини бабуся. “З дружиною його знайома! Не соромно?”

“А чого мені соромнося? Я ж не винна, що він у мене закохався! А ходила тому, що так прийнято: допомагати студентам з дипломом!”

“Правильно: допомогли з дипломом і йди з Богом! А ти пірнула до них у ліж..ко! У подружнє, до речі!”

“Ти зануда, бабу Ганно!” заявила Світлана. “І старомодна, як нафталін! А зараз час нових ідей!”

“Спати з же..ним чоловіком це, на твою думку, нові ідеї? Розчарую: це називається зовсім інакше!” підвищила голос Ганна Іванівна. “І не кажи, що ти його кохаєш ні за що не повірю!”

Світлана фыркнула і пішла до себе: завтра закоханий професор запросив її на ювілей колеги.

Це був їхній перший спільний вихід у світ: треба ж колись починати!

Вони вже жили разом у знятій квартирі: недавно професор пішов від дружини і подал на розлучення. І сьогодні дівчина зайшла забрати наряд для майбутнього свята.

Наступного дня у кафе, побачивши гарну Світлану поруч із лисим Олександром Петровичем, професори й доценти трохи притихли.

Особливо їхні дружини: всі вони були знайомі і навіть дружили з його першою дружиною Оленою.

Нашарпані тітки переглядалися: “Оце так номер! Оце так Сашка! Можливо, донька?”

Але Світлана вела себе однозначно: загадково посміхалася і клала руку котику на стегно для доньки занадто сміливо!

Професор нічого не помічав: він був безмежно щасливий! Адже Олександр Петрович зовсім з глузду з’їхав від кохання!

Це називається біс у ребро: розумієш, що не правий. Що так не роблять. Що це нечесно. Що зрадив. Але все відбувається немов проти твоєї волі! Так під гіпнозом!

Почалися танці і він безперервно кружляв із коханою. І це було чудово: напівтемний зал, ненав’язлива музика з минулого, і поруч юна безтурботна істота, повна чарівності й така бажана.

А потім Світлану на “медляк” запросив син ювіляра. І поки Петрович дивився на їхній танець вони танцювали занадто близько! до нього підійшов колега і прямо спитав:

“Ну і що ти збираєшся з нею робити? Чим вона у тебе займається? Вчиться життю і шанує сімейні традиції?”

“Тобто?” здивувався професор, який очікував лише захвату новою обраницею і геть не сподівався такого повороту.

“Прямо так! Вона ж дур..на: у неї очі як у корови. І на це ти проміняв свою Оленку?”

“Заздрить, інакше!” блиснуло в голові у Петровича. “Як пити дати! Неминуче заздриш, коли така дівчина не з тобою!

У них усіх дружини давно не ягідки. Або ягідки, але вже у власному соку! А тут солодкий персик: і цей персик належить йому!”

Стало зрозуміло, що друзі зустріли нову пасію професора холодно й не поділяли його захвату.

“Ну і .. з вами!” вирішив Сашко. “Мені навіть краще! У мене тепер така насичена особистість!”

Музика заграла щось жваве. І дівчина з кавалером застрибали й закрутилися.

Коротка пишна спідничка панночки піднялася, і здавалося, що під нею нічого нема: оце так стрин..ги!

Коротше, понеслася коза по городу. Жіноча частина гостей заворушилася: як же це, …, розуміти?

І Сашку стало ясно, що час звалювати, поки не почали бити.

Він узяв уперт