З життя
Втрачене не повернеш: історія справжнього щастя

Сьогодні вночі сиділа біля вікна, дивилась на зоряне небо й згадала історію, яку колись чула від бабусі. Слова, мов намисто, самі складаються в рядки, і я розумію треба записати.
Жив собі чоловік на імя Олесь. Сильний, гарний, з гордою поставою, ніби дуб у полі, та з серцем холодним, як зимовий вітер. Він вірив, що життя має йому підкорятись, мов слухняний кінь.
Зустрів він дівчину Марійку. Лагідна була, міцна духом, з очима, що світились, як віконця в хаті взимку. Полюбилися вони, одружились. Не минуло й року, як Марійка завагітніла.
Олесь уже уявив, як виховуватиме сина сильного, сміливого, гідного його прізвища. Але доля подарувала їм донечку. Назвали Оленкою ніжною, як перший сніг, що тане в долоні.
Та Олесь навіть не зайшов у пологову. “Що мені дівиця? казав він. Нехай сама виплутується”.
Марійка з дитиною пішла до старої тітки Ганни, що жила на околиці Львова. Там, у маленькій кімнатці з пічкою, вони знайшли прихисток. Ганна була тихою, мудрою жінкою, вміла слухати й дарувати тепло без зайвих слів.
Час минав. Марійка працювала: вдень у крамниці за тисячу гривень, а вночі шила на замовлення. Руки боліли, очі слимались, але вона не скаржилась. Адже Оленка росла розумненька, усміхнена, з голосом, що дзвенів, ніби джерельна вода.
Одного вечора, повертаючись з роботи, Марійка побачила на тротуарі блискучий “БМВ”. Біля нього стояв Олесь у костюмі за тисячі доларів, з годинником, що коштував більше, ніж їхня хатина. Поруч хлопчик, його копія.
Оленка, тримаючи матір за руку, спитала:
Мам, це хто?
Олесь побачив у дівчинці свої риси ті самі брови, такий самий вираз обличчя. Його дитина. Але чужа.
Він хотів щось сказати, але голос завмер. Які слова можуть повернути минуле? Які гроші куплять втрачений час?
Марійка міцніше стиснула руку доньки й прошепотіла:
Не варто думати про нього, серденько.
Вони пішли далі. У них не було багатства, зате було щось інше щось, що не купиш у найкращому магазині.
А Олесь лишився сам із своїми мільйонами. Гроші не гріли взимку, не сміялись у рідній мові, не обіймали перед сном.
Бо щастя це не про гроші. Це про те, кого ти любиш і хто любить тебе.
