Connect with us

З життя

Тінь минулого: як я залишилася сама серед чужих стін

Published

on

Ой, дитинко, присядь коло мене, бо розповім тобі історію, яка глибоко в серці сидить, ніби засіла тріска в старих дошках. Історію про мою родину, що розсипалась, як сухий пил на вітрі, і про те, як я опинилась тут, у будинку старших, де дні пливуть поволі, немов вода в тихій річці.

Колись у мене було пятеро дітей як пять зірок на небі, кожна світила по-своєму. Жили ми в селі, де хати стояли міцно, немовилені вітрами часів. Дім наш памятав сміх дітей і теплі вечорниці, а я вірила, що родина це та твердиня, яку не зруйнує жодна буря.

Та згодом все почало розпадатись. Першою пішла Оксана найстарша. Вийшла заміж за багатого купця з Києва, поїхала у вир великого міста. Спочатку листи приходили, потім лише короткі дзвінки, а згодом і вони зникли. Казала, що справи, що час не знаходить. А я все чекала, чи згадає вона про стару матір. Потім почула, що вона живе новим життям, де я вже лише тінь минулого. Тоді вперше відчула, як серце німіє від болю.

Другий Андрійко, син мій найдорожчий. Душа в нього була чутливою, а характер немов грім серед ясного неба. Не знаходив собі місця, блукав між людьми, що лише тягнули його вниз. Я годувала його, молилась за нього, а він все далі відходив. Одного разу прийшов пяний, сказав таке, що й досі болить. А на ранок його не стало пішов і не повернувся. Нічого про нього не чула вже роки.

Третя Соломія, тиха й лагідна. Виїхала в далеке село, вийшла заміж за чоловіка, якого я й не бачила. Рідко писала, а коли приїжджала була чужою, немов і не моя. Коли я захворіла, не приїхала казала, що своїх клопотів повно. Зрозуміла тоді: в її світі мені місця нема.

Четвертий Тарас, працьовитий і вірний, як я. Разом лагодили хату, разом святкували Різдво. Але потім у нього зявилась своя родина, і я стала лише тінню минулого. Дзвінки рідшали, а потім і зовсім стихли. Питала казав, що справи, що життя міняється. А мені лишалося лише згадувати.

Останній Юрко, наймолодший. Він затримався зі мною довше за всіх. Поки був малим, ми були разом. Але потім поїхав у Львів навчатись, знайшов роботу. Обіцяв писати, приїжджати. Але листи ставали рідшими, а потім зовсім припинились. Одного разу завітав на кілька днів і знову зник, залишивши мене саму серед порожніх стін.

Отак, дитинко, я й залишилась одна. Дім, де колись лунав сміх, став тихим, як могила. Намагалась тримати тепло в душі, але роки без рідних що вітер без лісу: виносить усе, що було дороге.

Мене привезли сюди у будинок, де живуть такі, як я. Спочатку було важко, немов мене кинули в прірву. Плакала, згадуючи всіх, хто колись був поруч, хто обіцяв не покидати. Але дні минали, і я навчилась жити серед чужих історій.

Іноді заходять сусідки, розповідають своє, але порожнеча все одно гризе. Мої діти немов старі листи, що вицвіли на сонці.

І от одного вечора, коли сонце ховалось за обрій, я зрозуміла: хоч вони й пішли, хоч я залишилась сама, моя історія це те, що ніхто не забере. І хочу, щоб ти памятала, дитинко: родина не завжди поряд, але любов, яку ми дали, залишається навіки.

Бо навіть у найглибшій темряві знайдеться світло. Можливо, не зорі, а те, що горить у серці. І хоч я тепер тут, у цьому будинку, я все ж тримаю це світло свою віру, свої спогади, свою любов.

Ось така історія, дитино. Не забувай тих, хто тобі рідний, бо час летить, немов птах. Любов найцінніше, що в нас є, навіть якщо вона захована глибоко.

Присядь ще, розповім тобі, як колись співала пісні, що гріли душу, і про те, як важливо вміти відпускати Але це вже іншим вечором, добре?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 4 =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

I Let a Homeless Woman into My Gallery—Everyone Despised Her. Then She Pointed to a Painting and Said, ‘That’s Mine.’

One dreary Thursday afternoon in my London gallery, a homeless woman shuffled inthe kind everyone pretends not to see. She...

З життя8 години ago

Dad, please… just don’t come to school today, okay?

“Dad, please… dont come to the school today, okay?” “Why, Madeline? Dont you want me to see you get your...

З життя8 години ago

This Isn’t Some Random Affair, Victoria. I’ve Been Living a Double Life for Seventeen Years,” Dominic Said, Nervously Twirling a Pencil on His Desk.

“This isnt some random fling, Victoria. Ive been living a double life for seventeen years,” Dominic said, nervously spinning a...

З життя11 години ago

This Isn’t Some Random Affair, Victoria. I’ve Been Living a Double Life for Seventeen Years,” Dominic Said, Nervously Twirling a Pencil on His Desk.

“This isnt some random fling, Victoria. Ive been living a double life for seventeen years,” Dominic said, nervously spinning a...

З життя11 години ago

On Her Way to the Store, Anna Suddenly Recognized the Mother of Her First True Love in the Elderly Woman Approaching Her. To Her Astonishment, the Woman Recognized Her Too and Couldn’t Hold Back Her Tears.

On her way to the shop, Emily suddenly recognised the mother of her first true love in the older woman...

З життя14 години ago

After descending the slope toward the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.

After descending the slope toward the waters edge, Michael sized up the cats chances of survival. The steady flow of...

З життя14 години ago

Dad, please… don’t come to the school today, okay?

“Father, please… dont come to the school today, all right?” “Why, Emmeline? Dont you want me to see you receive...

З життя22 години ago

Jane Just Got Home from Maternity Ward – And Found a Second Fridge in the Kitchen. ‘This One’s Mine and Mum’s—Don’t Put Your Food Here,’ Said Her Husband.

Emma stepped back into her own home from the maternity wardand there, in the kitchen, stood a second fridge. “That...