Connect with us

З життя

Слово, якому довіряють без сумнівів

Published

on

Уві сні, де реальність перепліталася з дивними видіннями, маленька Соломія пригадувала своє щасливе дитинство. Хоча зараз їй було двадцять пять, вона встигла пізнати і радість, і гіркоту обману.

Коли молодий, гордовитий лейтенант Богдан, що щойно закінчив військовий інститут, запропонував руку і серце своїй дівчині Олені, та ледві вірила у таке щастя. Вони зустрічались понад два роки, поки Богдан навчався, і побачення були рідкісними курсантів не часто відпускали.

“Оленко, ходімо швидше подаватимемо заяву, розпишемось, а потім я поїду на нове місце служби, облаштуюсь. А ти приїдеш пізніше, я зустріну тебе”, казав Богдан, задоволений, що закінчив навчання, отримав погони та звання, а тепер ще й стане одруженим чоловіком.

“Згодна”, відповіла щаслива Олена. Їй давно хотілося втекти з дому від пияки-батька, що постійно влаштовував скандали. Матір теж не дуже шкодувала та все заступалася за чоловіка, коли той був тверезий, бігала перед ним із тарілками, а потім усе починалося знову. На доньку ніхто особливо не звертав уваги. Головне щоб було що поїсти й у що вдягнутися. Зарплату батька мати вибивала з нього скандалами, поки він не пропивав усе до копійки.

Нічого доброго в житті Олена не бачила.

“Коли в мене буде донька, мріяла вона, я любитиму її і виховуватиму інакше. У мене не буде скандалів, бо за такого, як наш батько, я ніколи не вийду. Знайду собі хорошого хлопця”.

Олена приїхала до Богдана у далеке карпатське селище, де він служив. Селище було невеличке, але квартиру їм одразу дали однокімнатну. До приїзду молодої дружини Богдан поспішав облаштуватися меблі були наполовину казенні, щось докупив сам.

“Богданку, як я щаслива! Тепер ми разом, і ніхто нам не потрібен. А тут я сама господиня”, раділа Олена, а чоловік, задоволений, обіймав її.

Рівно через півтора року в них народилася донька Соломія. Ось тут Олені довелося крутитися майже самій чоловік то на навчаннях, то на службі. Рідко коли ввечері вони разом купали донечку. Богдан приходив, коли дівчинка вже спала, і йшов, коли вона ще не прокинулася. Сумував, звісно.

Час ішов. Донька підростала, Богдана перевели до іншого міста невеликого, районного, але все ж не селища. Потім ще раз, і ще Так Соломія й навчалася в різних школах. Коли вони вже звикли мандрувати країною, батько одного дня прийшов зі служби і сказав:

“Ну все, їдемо на нове місце у велике місто, напевно, там і залишимось назавжди”.

“Нарешті, заробив”, сказала Олена. “Набридло по цих гарнізонах мотатися. Інші живуть на одному місці і нічого”.

“Оленко, у тебе чоловік військовий, треба було за цивільного виходити. Не розумію, чого тобі не вистачає? У тебе є все: квартира, машина, гроші”.

Але Олена, схоже, у характер пішла в матір згодом і доньці перестала приділяти увагу. Соломія ж, чим старша ставала, тим більше тягнулася до батька. Між ними було повне порозуміння. Олені було байдуже.

Квартиру їм дали в центрі міста, трикімнатну. До цього вони жили в невеликих, а коли увійшли сюди у всіх відняло мову. Особливо Соломії сподобався балкон: з десятого поверху відкривався вражаючий краєвид.

Дівчинка вчилася в гарній школі. Батько продовжував службу, мати теж працювала. Соломія часто чула, як мати свариться з батьком. Той більше мовчав, а Олена постійно щось вимагала. Сварки починалися на рівному місці. Доньці було шкода батька, який виходив на балкон, сідав у крісло і читав газету, чекаючи, поки дружина випустить пару. На балкон вона не наважувалася виходити скандалити адже тоді про неї підуть плітки.

Через два роки батьки таки розлучилися. Соломія залишилася з матірю, батько переїхав у інший район міста. Квартиру Богдан залишив дружині й доньці.

“Соломійко, приїжджай до мене на вихідні чи на канікулах. Ось адреса”, сказав батько і пішов. А вона стиснула в руці дорогоцінний папірець і сховала його подалі від матері.

Соломія навідувала батька на канікулах. Разом вони гуляли парком, ходили в кіно, їли морозиво. У матері ж, схоже, образа на колишнього чоловіка була глибока, і її вона виливала на доньці. Дівчина вже вчилася у старших класах і навчилася давати відсіч. Між ними встановився хиткий мир, але жили вони, як чужі.

Коли постало питання, куди вступати вдома чи в інше місто, Соломія, звісно, обрала друге. Їй хотілося якнайшвидше втекти від матері. Вона вступила до інституту, жила в гуртожитку й раділа. Раділа тому, що не бачила матір.

“На канікулах поїду до неї, навідаю батька”, думала вона.

Але коли канікули настали, Соломію чекало розчарування. Мати жила не сама, а з Юрком, який був лише на сім років старший за доньку. Вперше в жи

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 3 =

Також цікаво:

З життя58 хвилин ago

Struggling to Afford Food? Get a Job! How Long Can You Live Off Others’ Money? I Was Let Go from Work Today, but I’m Not Sitting Around Asking for Handouts.

A double-decker bus drifted slowly through the rainy London streets, headlights casting watery reflections across puddles on the tarmac. Inside,...

З життя3 години ago

Meant Well, But It All Went Wrong

**The Best of Intentions** *”Yes, I know youre not obliged! But hes your own flesh and blood! Would you really...

З життя5 години ago

On the Anniversary of the Tragedy, She Saw Wolves in the Snow. What She Did Next Was Nothing Short of a Miracle…

5th February Today marks the anniversary again. I suppose I knew, even before I set off, that the blizzard would...

З життя7 години ago

The Final Dance

The Last Dance I stood in the doorway of the ward, hesitating to enter. My shoulders instinctively hunched upan old...

З життя7 години ago

Imaginary Friend

Imaginary Friend For the third day running, a crowd of pupils clustered around Alice. Shed gained a reputation at school...

З життя8 години ago

The Unfinished Book

The Unfinished Book “Right then, Jane, Im off! No need to see me out. Ill be back late! Dont forget...

З життя9 години ago

Ever since Toby lost what he cherished most, he refused to enter his kennel. Now he slept out on the bare ground, ate almost nothing, and barely acknowledged his one remaining friend, Simon…

Ever since Charlie lost what he cherished most, he never set foot in his kennel again. Now he slept on...

З життя10 години ago

When My Neighbour Knocked on My Door at Ten in the Evening, He Was Holding a Mysterious Key

10pm. I was alone in the kitchen, washing up after what felt like an endless day. All I wanted was...