Сором у маршрутці: як впоратися з незручними ситуаціями в громадському транспорті

Сором у маршрутці

Ганна Миколаївна поспішала до зупинки, міцно притискаючи до грудей невеличку сумочку. Дощ щойно стих, а бруківка блищала під сірим жовтневим небом. У сумці лежали двісті гривень усе, що вона змогла зібрати на ліки для чоловіка. Василь Іванович знову скаржився на біль у спині, а лікар виписав такі дорогі таблетки, що пенсії не вистачало навіть на половину упаковки.

Маршрутка підїхала до зупинки зі скрипом гальм. Ганна Миколаївна піднялася по сходах, простягнула водієві десять гривень.

Двадцять пять, буркнув він, навіть не глянувши на неї.

Як двадцять пять? Учора їхала за двадцять, зніяковіло промовила жінка.

Сьогодні двадцять пять. Ціни піднялися, водій нетерпляче постукав пальцями по керму.

Ганна Миколаївна завагалася. Двадцять пять гривень це значить, що на ліки лишиться ще менше. Може, пішки дійти? Але до аптеки кілометри три, а вдома чекає Василь Іванович, страждає…

Тіточко, може, пройдете? почувся голос із середини салону. Черга за вами.

Обличчя Ганни Миколаївни почервоніло. Вона зарилася у сумочку, дістала ще одну десятку та пятирубльову монету.

Дякую, пробурмотів водій, навіть не перевіривши гроші.

Жінка пройшла у салон, озирнулася. Вільних місць не було. Молодий хлопець у навушниках сидів, уткнувшись у телефон. Поруч із ним дівчина щось друкувала, теж не піднімаючи голови. Посередині жінка з дитиною на руках колихала її, напівспіваючи колискову. Маля плаксувало, а мати виглядала знесиленою.

Сідайте, раптом сказала жінка з дитиною, кивнувши на своє місце. Мені все одно стояти, він не дає сидіти.

Та що ви, дякую, я постою, заперечила Ганна Миколаївна.

Та сідайте вже, наполегливо повторила мати. Видно ж, що втомилися.

Ганна Миколаївна вдячно опустилася на сидіння. Малюк подивився на неї великими цікавими оченятами й раптом усміхнувся.

Який гарненький, мимоволі зворушилася жінка. Скільки йому?

Вісім місяців. Зубки ріжуться, тому й бешкетує, втомлено відповіла мати. Їд