Дівчинка на вокзалі виконала пісеньку, відому лише йому — і чоловік зрозумів, що знайшов свою зниклу донечку

Дівчинка на вокзалі заспівала пісеньку, яку знав лише він і чоловік зрозумів, що знайшов свою загублену доньку.
Підвезіть, будь ласка! А я вам заспіваю!
Стояла перед машиною десятирічна дівчинка худесенька, у старому пальті, яке явно кращі часи бачило. Сірий платок закривав її аж до очей, з-під якого виглядали великі блакитні очі. Господи, звідки тільки беруться такі діти?
Сергій Вікторович повільно затягнувся цигаркою й втомлено подивився на нею. День видався важким, настрій ще гірший.
Куди підвезти?
До села Рожково! впевнено махнула вона рукою у дірявій шерстяній рукавичці. Там недалеко, по цій дорозі праворуч. Я покажу! Тільки грошей у мене нема Зате можу заспівати!
От ловко Сергій Вікторович скривився. Який же нестерпний сьогодні день.
А що ти тут робиш? все-таки спитав він, сам не розуміючи навіщо. Уже темніє. Осінь, холодно А ти одна на вокзалі. Не боїшся сідати до незнайомих у машину? Де твої батьки?
Дівчинка зітхнула, наче доросла:
Мама захворіла. Тата у нас давно нема. Вона майже завжди лежить, зовсім слабка. А я їздила до райцентру по ліки. Автобус запізнився, і я свій пропустила. Тепер або йти пішки, або ночувати тут. Але я вас не злякалася! У вас добрі очі. І машина гарна!
Сергій Вікторович мимоволі посміхнувся:
Як ти мої очі розгледіла? Уже темно.
Та не так і темно! дівчинка знизала плечима. Я багато що помічаю. Наприклад, що ви у поганому настрої.
Ну й спостережлива
Так точно. Я завжди такий.
Як можна бути у поганому настрої, коли в вас така машина? І, мабуть, гроші є? Непонятно вона глибше замоталася в платок.
Є трохи. Не скажу, що багато, але щось є. Тільки який від них клопіт, коли ти один на цілому світі, вирвалося у нього.
Зовсім один? запитала вона надто серйозно.
Зовсім. Хоча, може, і не зовсім Просто мені так здається. Занадто цікава ти.
Ось ваша кава! нарешті вийшов із вокзалу Міша з двома курячими стаканчиками. Можна їхати!
Довго ж ти, Мішаня, у голосі Сергія Вікторовича пролунав метал. Я ж казав негайно!
Вибачте Та там не вокзал, а якийсь пекельний ад! Чекав, поки підігріють воду, потім готували каву. Обслуговування просто жах
Добре, Міш, зрозумів. Поїхали.
Ну що, підвезете мене? дівчинка досі стояла, переступаючи з ноги на ногу. Її тонкі черевички явно не рятували від осіннього холоду.
Залазь, поїдемо.
Відчинив двері й пропустив її всередину.
Міш, треба заїхати в одне село Рожково. Потім додому.
Зрозумів.
Міша за роки роботи навчився не питати зайвого. Начальник сказав значить, так і буде. Сергій Вікторович цінував у підлеглих саме це: виконавчість, відданість, чесність. З тими, хто дозволяв собі халатність, розлучався негайно. Усе мало бути саме так, як він сказав. Це стосувалося й бізнесу, й особистого життя.
Завдяки такому підходу він зміг побудувати імперію. Будівництво справа серйозна. Хоча були помічники, багато що він контролював особисто. Інженер-будівельник за освітою, він добре знав усі процеси. Це був не той випадок, коли хтось отримав готовий бізнес. Ні, він працював не покладаючи рук.
Ще в інституті підробляв на будівлі носив цеглу, розчини, у будь-яку погоду. Що робити? Елька була вагітна, треба було платити за кімнату в комуналці. Господиня погодилася їх прийняти, але відразу попередила: затримка хоч на день і вони на вулиці.
Після інституту продовжував працювати, розвиватися. Швидко зайняв гарну посаду у місцевій будівельній фірмі, потім почав власну справу. Було важко. Іноді нестерпно. Але йшов лише вперед. Повинен був забезпечити дружину Елю й маленьку доньку Катю всім найкращим.
Мало спав, часто нервував, переживав Можливо, тому так рано посивів. Уже у тридцять пять його волосся стало білим, як сніг.
«Важко тобі сімейне життя дається», сміялася Еля, гладячи його по голові.
«Нелегко. Але це щасливе життя», відповідав він і справді був щасливий.
Його улюблений момент повернутися додому після роботи, обняти доньку й заспівати їй. Він не спав жодного разу, коли у Каті були хвороби, зубки чи просто капризи. Брав на руки, колихав і наспівував одну й ту саму пісню про принцесу Катю, найкрасивішу, золотоволосу принцесу, яку хотіли побачити королі й принці всіх країн.
«Що це ти постійно співаєш? Таке дивне Сам вигадав?» посміхалася Еля.
«Сам. Про принцесу Катюшу. І про те, що вона буде найщасливішою».
«Обовязково буде Я дуже втомилася. Посидиш із нею? Я приляжу».
«Іди, відВони сиділи разом, три покоління, і вперше за багато років Сергій Вікторович відчув справжній спокій, знаючи, що його родина нарешті знову поруч.