З життя
— Відчепись від мене! Я ж не обіцяв одружитися на тобі!
Відчепись від мене! Я ж не обіцяв на тобі одружуватися!
А може, ти й не моя зовсім? Тож гуляй собі вальсом, а я, мабуть, поїду. так казав відряджений Віктор приголомішеній Валентині. А вона стояла й не вірила ні вухам, ні очам своїм… Невже це той самий Віктор, що зізнавався їй у коханні та носив на руках? Чи це справді Вітенька, який називав її Валюшенькою й обіцяв манну небесну? Перед нею стояв трохи збентежений, а через те й сердитий, чужий чоловік…
Поплакала Валюшенька тиждень, махнула Вітеньці рукою назавжди, але через вік тридцять пять років, свою непоказність, а отже, і малі шанси знайти жіноче щастя, вирішила народити…
Народила Валя в призначений час галасливу дівчинку. Назвали Маша. Дівчинка росла спокійною, без проблем і не завдавала матері клопотів. Ніби знала: хоч кричи, хоч ні нічого не досягнеш… Валя ставилася до доньки непогано, але справжньої материнської любові в неї не було годувала, одягала, купувала іграшки. Але зайву хвилинку обійняти, приголубити, погуляти ні. Цього не було. Маленька Машенька часто простягала рученята до мами, а та відштовхувала її. То зайнята, то справи, то втомилася, то голова болить. Так і не прокинувся у неї материнський інстинкт…
Коли Машеньці виповнилося сім, сталося неймовірне Валя познайомилася з чоловіком. Мало того, привела його додому! Усе село тільки й судило, яка ж Валька легковажна.
Чоловік несерйозний, не місцевий, постійної роботи нема, живе невідомо де! Може, взагалі шахрай… Справа яка! Валя працювала у сільпо, а він підрядився розвантажувати машини з товаром. На цій професійній ниві у них і закрутився роман. Незабаром Валя запросила нового нареченого жити до себе. Сусіди не схвалювали привела в дім невідомо кого! Про донечку б подбала, бурчали вони. Та ще й мовчун слова з нього не витягнеш. Значить, щось приховує. Але Валя нікого не слухала. Ніби розуміла це її останній шанс знайти жіноче щастя…
Але незабаром думки сусідів про цього на перший погляд неговіркого чоловіка змінилися. Будинок Валентини, позабутий чоловічими руками, потребував ремонту Ігор, так звали чоловіка, спершу підправив ґанок, потім поновив дах, підняв звалився паркан. Щодня він щось лагодив, і дім прямо на очах перетворювався. Побачивши, що в чоловіка золоті руки, люди почали звертатися по допомогу, а він казав:
Якщо ти зовсім старий або бідний допоможу безкоштовно. А якщо ні плати грошима чи продуктами.
З одних брав гроші, з інших консерви, мясо, яйця, молоко. У Вали був город, але худоби не було без чоловіка як? Тому раніше вона Машеньку не часто частувала сметаною чи молочком. Зате тепер у холодильнику зявилися і вершки, і домашнє молоко, і масло.
Коротше, у Ігоря руки були золоті. Як кажуть і швець, і жнець, і на дуді гравець. А Валюшка, яка ніколи не була красунею, з ним перетворилася ніби засяяла, помякшала, стала добрішою. Навіть до Машеньки став лагіднішою. Усміхається а в неї, виявляється, ямочки на щоках…
А Маша росла, ходила вже до школи. Одного разу сиділа на ґанку й спостерігала, як дядько Ігор працює, а в нього все вмілося в руках. Потім пішла до подружки в сусідній двір, а повернулася лише ввечері. Відчинила калітку і завмерла… Посеред подвіря стояли… гойдалки! Вітер легенько їх розгойдував, і вони так і вабили до себе, так і кликали…
Це мені?! Дядьку Ігоре! Це ви зробили? Гойдалки?! не вірила очам Маша.
Тобі, Машуню, звісно тобі! Приймай роботу! радісно засміявся зазвичай похмурий дядько.
І Маша сіла на сидіння й розгойдувалася що є сили, а вітер свистів у вухах, і щасливішої дівчинки не було на цілому світі…
Валя рано йшла на роботу, тому приготування їжі взяв на себе дядько Ігор. Він готував сніданки, обіди. А які в нього виходили пироги й запеканки! Саме він навчив Машу готувати й накривати на стіл. У цього неговіркого чоловіка виявилося стільки талантів…
Коли прийшла зима і дні стали короткими, дядько Ігор провожав і зустрічав її зі школи, ніс портфель і розповідав історії зі свого життя. Розповідав, як доглядав за тяжко хворою матірю, продав квартиру, щоб їй допомогти. Як рідний брат обманом вигнав його з батьківського дому.
Він навчив її ловити рибу. Влітку на світанку вони ходили на річку і сиділи тихо, чекаючи на кльов. Так він навчив її терпінню. В середині літа купив їй перший детський велосипед і вчив їздити. Мазав їй коліна зелкою, коли вона розбивала їх у кров, падаючи.
Ігорю, вбється ж дівчинка, бурчала мати.
Не вбється. Повинна вчитися падати й підніматися знову, І отож, коли він помер, Маша стояла над його могилою і знала у світі немає й не було людини, яка б любила її так безмежно, як цей чоловік, що став їй справжнім батьком.
