Connect with us

З життя

«Не принось нічого», — сказала невістка, а потім намагалася принизити мене на своєму святкуванні Дня Незалежності

Published

on

“Не принось нічого,” сказала моя невістка, а потім намагалася принизити мене на своєму святочному вечорі

Кажуть, що свята зближують родину. Але того Дня Незалежності вони ледь не розірвали мою.

За тиждень до свята на телефоні засвітилося імя Олени. Моя невістка рідко дзвонила просто так.

“Привіт, мамо!” її голос був солодким, як мед, але під цим було щось гостре, ніби дріт, обмотаний оксамитом.

“Я дзвоню з приводу Дня Незалежності, продовжила вона. У нас щорічне свято, і я хочу, щоб ви цього року прийшли просто як гості.”

Гість. Я ніколи не була “просто гість” на родинних святах.

“Дуже приємно,” обережно відповіла я.

Вона легенько засміялась. “І я серйозно не принось нічого. Просто приходьте і насолоджуйтесь.”

Я вагалась. “Навіть моїх яєць з майонезом? Чи пирога з яблуками?”

“Ні, різко відповіла вона. Навіть пакетика чіпсів. Я образиться, якщо ви щось принесете.”

Перед тим, як покласти трубку, вона повторила це знову. А наступного дня надіслала повідомлення:

Не забудьте цього року нічого не приносьте. Обіцяєте?

Тоді все стало зрозуміло. Вона не хотіла моєї їжі. Не хотіла мого внеску.

Я запевняла себе, що це не важливо. Можу просто сидіти і насолоджуватися днем. Але чим ближче було свято, тим більше мене гризло відчуття… тривоги.

Правда в тому, що мої руки не звикли приходити кудись порожніми. Готувати це мій спосіб любити. Приносити щось це мій спосіб сказати: “Я рада бути тут.”

Тому вранці перед святом я поклала в невеличкий подарунковий пакетик дрітні іграшки для онуків маленькі пластикові мікрофони з жовто-блакитними прапорцями. Це ж не вважалося за “принесення чогось”, чи не так? Просто бабусина любов, загорнута в обгортковий папір.

Я вдягла білу блузку з вишивкою, завила волосся і надушилася. У дзеркалі я виглядала святково й сповнено надії.

Коли я прийшла, подвіря гуло діти бігали під водою з шланга, запах шашлику розносився повітрям, а на паркані майоріли стрічки у кольорах прапора.

Я увійшла з відкритим серцем і порожніми руками… так, як мені й сказали.

І тоді я помітила.

Кожна жінка на святі щось принесла.

На столі стояв вишневий пиріг, у мультиварці квасоля, а на тарілці кекси, викладені у вигляді прапора. Навіть Тетяна, яка зазвичай псує навіть воду, приготувала салат з макаронами.

Я стояла, стискаючи пакет із іграшками, ніби це був рятувальний круг, і раптом почувалася більш самотньою, ніж коли-небудь.

А потім Олена мене побачила.

Вона підійшла, тримаючи келих вина, з надто широкою посмішкою.

“О, подивіться, хто прийшов!” оголосила вона так, щоб почули всі. “І зовсім нічого не приніс! Мабуть, так чудово просто приййти і насолоджуватися святом, поки всі інші докладають зусиль.”

Дехто несміливо засміявся. Інші опустили очі.

Я відчула, як кров прилинула до обличчя. Я хотіла відповісти нагадати їй, що я лише виконала її прохання, але слова застрягли в горлі. Мій син, Дмитро, глянув у мою сторону, стиснув щелепи. Потім відвів погляд. Я знала цей взгляд. Він не схвалював, але не став би їй перечити. Не тут.

Я стояла, як укопана, мнучи пакет у руках.

Але перш ніж я змогла оговтатися, маленький голос розрядив напругу.

“Мамо?”

Це була Софійка моя семирічна онука. Вона вилізла на стілець із мікрофоном, який я принесла, і постукала по ньому, немов маленька ведуча.

“Чому ти злишся на бабусю? Ти тричі сказала їй нічого не приносити. Я чула.”

Подвіря затихло. Навіть шашлик ніби перестав шипіти.

Оленина посмішка завмерла, а келих зупинився на півдорозі до губ.

Софійка не закінчила. “Ти завжди кажеш, що треба слухатися. Бабуся послухала.”

Це була проста правда, сказана з чистотою, яка під силу лише дитині.

Дехто приглушено засміявся. Хтось пробурмотів: “Ну от і все.”

Олена подивилася на Софійку, потім на мене, немов збираючись щось сказати. Але не знайшла слів. Лише ковтнула повітря й пішла в будинок.

Дмитро зустрівся зі мною поглядом через весь двір. Він не сказав ні слова, але його вираз говорив сам за себе: “Я знаю, мамо. Мені шкода.”

Настя, Оленина кузина, підійшла до мене з тарілкою пирога. “Це, прошепотіла вона, була найкраща частина дня. Ти в порядку?”

Я ледь посміхнулася. “Завдяки Софійці.”

“Думаю, вона успадкувала твій характер,” усміхнулася Настя.

І тут сталося щось неочікуване. Люди почали підходити до мене не з жалем, а з підтримкою. Хтось пожартував: “Мабуть, найкраще на цьому святі було не на столі.”

Дітям сподобалися мікрофони. Один оголосив “ексклюзивний прогноз погоди”, інший повідомив “гарячу новину”: Бабуся принесла найкращі іграшки!

Це було

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + одинадцять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

When My Mother-in-Law Humiliated Me at the Altar, My Daughter Revealed a Letter That Changed Everything

The air in the grand hall was thick with anticipation, the scent of roses mingling with the low hum of...

З життя1 годину ago

When My Mother-in-Law Humiliated Me at the Altar, My Daughter Revealed a Letter That Changed Everything

Picture standing at your own wedding, with nearly 200 guests watching, when your new mother-in-law takes the microphone to announce...

З життя4 години ago

Little Girl Asks a Biker for Help to Feed Her Hungry Brother

A barefoot little girl asked a biker for help to feed her starving brother. The girl, no older than six,...

З життя4 години ago

Little Girl Asks a Biker for Help to Feed Her Hungry Brother

**Diary Entry 12th March** Ill never forget the night little Emily tugged at my sleeve at that 24-hour petrol station...

З життя9 години ago

He Called Her a Pitiful Servant and Left for Another. But When He Returned, an Unexpected Shock Awaited Him

He called her a wretched servant and walked away. But when he returned, he got an unexpected surprise. You see,...

З життя12 години ago

Young Love: A Childhood Romance

“Mum, can I wear the blue shirt to nursery tomorrow?” “The blue one? Why that one?” “Because Katie Evans said...

З життя12 години ago

Childhood Love: A Sweet and Innocent First Romance

**Childhood Love** “Mum, can I wear my blue shirt to nursery tomorrow?” “Blue? Why’s that?” “Because Katie Evans said it...

З життя14 години ago

– Such Honesty You Have, Mrs. Galina! What a Delight!

**Diary Entry A Lesson in Fairness** *12th July* What a fine sense of fairness you have, Margaret! I couldnt hold...