З життя
Божевільна: Історія жінки, що вийшла за межі звичайного

Ненормальна
Богдане, впусти мене. Впусти! Я твоя мати! Ти мусиш дати грошей, інакше мене не приймуть назад, за дверима монотонно лунало, голос не втихав, ти зобовязаний!
Богдан притулився до дверей зі свого боку й заплющив очі. Ні, він не відчинить! Досить того, що все дитинство він прожив із цим клеймом «не як усі».
Хлопець пройшов у кімнату, ліг на ліжко, надів навушники й увімкнув музику на повну.
Своє раннє дитинство Богдан памятав погано. Здається, на пятий день народження йому подарували машинку на радіокеруванні, був торт і друзі з дитсадка. Батько тоді ще був поруч.
А потім до їхнього дому заселилися люди з тієї дивної організації. І на цьому свята для хлопчика закінчилися.
Його мати досить швидко потрапила під вплив братства. Батько на тлі її божевілля пішов із сімї, оформив розлучення й погодився добровільно платити на сина якісь гроші.
Але й вони йшли не на те, щоб одягнути й взути дитину. Взагалі, з дитинства братство здавалося Богдану чимось на кшталт восьминога, що вичікує свою жертву.
Воно мирне й незвичайне зовні. А потім раз і ти вже не виберешся з цих чіпких щупалець.
Шостий день народження Богдана вже не святкували. Як і наступні десять, адже в організації це не вважалося святом.
Зате були загальні «особливі дні», коли можна було зїсти щось смачненьке. У решту часу хлопчик із матірю ходили по домах, розповідаючи про вчення, разом із іншими наверненими.
Квартиру вона швидко продала, допомогли юристи братства. Богдан фактично залишився бомжом, із пропискою в бараку десь у віддаленому селі.
Гроші, звісно, пішли в общину.
Усі його шкільні роки вони жили в спільній кімнаті з іншими жінками та дітьми. Одягалися в так звану «гуманітарку» з-за кордону. І безкінечно проповідували.
У школі над Богданом сміялися, він бився, і за це отримував подвійно: спочатку на вулиці, потім у общині за розірваний одяг і за те, що недостатньо старанно проповідував.
Загалом хлопця вважали безнадійним, зайвим баластом. Саме цим він і скористався. У шістнадцять років Богдан втік у місто за тисячу кілометрів від свого рідного обласного центру.
Вступив у коледж, рано почав працювати, потім був інститут. Зараз він успішний програміст, нещодавно купив квартиру.
Але той страх, який переслідував його багато років, збувся. Мати та її релігійні фанатики знову знайшли його. Вважали зручною жертвою, яку можна доїти.
***
Все почалося тиждень тому, коли мати, яку він ледь впізнав, підчекала його біля роботи:
Привіт, синочку, а я тебе тут уже три години чекаю.
І навіщо цікаво?
Ну як? Я ж твоя мама! Сумувала, у гості приїхала. Хіба ти не радий мене бачити?
Ні, я тебе не кликав і не чекав. Додому не пущу, у гості не запрошу. Можу їжі купити, якщо ти голодна.
Дякую, синочку, давай разом поїмо. мати явно зраділа такій удачі.
Богдан купив їй їжі, вони сіли на лавку у парку.
А як же твоя організація? спитав Богдан, невже ти з неї вийшла?
Не зовсім, синочку. Але я не приношу їм достатньо користі. А йти мені тепер нікуди.
Мою адресу ти звідки взяла?
Мені її дали, сказали їхати до сина. Ось я й приїхала.
Богдан зітхнув:
І де ти зупинилася, де житимеш?
Та мені ніде, взагалі-то. Але нічого, я й у підїзді посплю.
Богдан знову зітхнув:
Не треба в підїзді, ходімо, я тобі в себе постелю.
Кілька наступних днів Богдан ще вірив, що мати може стати нормальною. Вона не ходила по квартирах із проповідями, варила йому супи й намагалася всяк йому догодити.
Розпитувала про життя сина, про те, як вчився, де й з ким працює. Богдан, у якого все соціальне життя зводилося до спілкування з колегами й клієнтами, відлиг із задоволенням базікав із нею, розповідаючи про свої радощі й горещі.
А потім, десь за тиждень, зявилися вони. І зникли гроші…
Богдан, як зазвичай, прийшов додому з роботи, але матері не знайшов. Зате шухляда його столу, де лежали заощадження й отримана за великий проект премія, була відкрита.
Богдан усе збирався віднести ці гроші до банку, але не знаходив часу. Хлопець відкрив шухляду. Гроші зникли, мабуть, разом із матірю.
Втім, вона незабаром зявилася, разом із послідовниками організації. Прийшла, відчинила двері своїм ключем і, радісно посміхаючись, промовила:
Сину, ти можеш мною пишатися, твої брудні гроші пішли на благочинну справу. Тепер ти можеш до нас повернутися, ти врятуєшся, як і я!
У сенсі? Це більша частина моїх заощаджень, мамо. Поверни їх, інакше я напишу заяву про крадіжку.
А хіба може улюблена мама щос
