З життя
Моя теща з’їла мою обідню порцію — історія отримала несподіваний фінал.
Того вечора я дуже старалася. Незважаючи на втому та свій стан я була на сьомому місяці вагітності приготувала сімейну вечерю для всіх: чоловіка, дітей та свекрухи, яка приїхала у гості. Я зробила все з нуля: смажене мясо, гарнір, салат, домашній пиріг на десерт. Хотіла, щоб за столом панувала тепла та любовна атмосфера. Я дійсно доклала зусиль заради родини.
Коли розкладала їжу по тарілках, свою порцію залишила на кухні. Вирішила спершу швидко закінчити справи потрібно було розвісити білизну та покласти дитину спати. Пішла лише на кілька хвилин.
Повернувшись, я побачила, що моєї тарілки вже немає.
Спершу подумала, може, чоловік кудись прибрав її. Але виявилося… що хтось просто її зїв. Свекруха спокійно, без жодного сорому, повідомила, що доїла мою порцію, бо захотіла додатку. Хоча її власна тарілка була повною як і в усіх інших.
Я не знала, що й сказати. Звичайно, не хотіла влаштовувати сцен. Подумала: можливо, вона справді була голодна. Буває. Я все ще намагалася зберегти мир у домі та не приймати все надто близько до серця.
Але через кілька хвилин вона підійшла до мене з коробкою і попросила запакувати їй залишки додому.
Тоді я мяко, але рішуче сказала, що залишки залишаю собі. Адже я навіть не встигла поїсти.
Реакція свекрухи мене вразила. Вона заявила, що треба було приготувати більше, «про всяк випадок», і що гості, особливо старші, мають пріоритет. Я не сперечалася, але всередині відчула неприємний гіркий присмак.
Пізніше того вечора, помітивши мій сум, чоловік спокійно і ввічливо написав листа своїй матері. Без звинувачень. Лише з пропозицією вибачитися, щоб уникнути непорозумінь та образ. Я думала, на цьому все закінчиться.
Але наступного дня свекруха опублікувала допис у соцмережі, де подала події зовсім інакше. У її версії я була неввічливою, егоїстичною та, як вона написала, «поставила їжу вище за повагу до старших». Деякі її знайомі підтримали її у коментарях звісно, знаючи лише її сторону історії.
Мені було дуже боляче. Я нікого не осуджувала, нічого не нагадувала, не починала сварки. Я просто залишилася без вечері хоча сама нагодувала всіх.
Через кілька днів ця історія несподівано зявилася на інтернет-форумі. Хтось описав її без імен, але детально. Пост викликав великий резонанс. Спочатку сотні, потім тисячі людей залишали коментарі. І майже всі на мою захист.
Люди писали, що навіть у родині господиня заслуговує поваги до своєї праці. Що вагітна жінка, яка готує вечерю для всіх, має право хоча б на одну тарілку їжі. Що бути гостом це не лише привілеї, а й тактовність, увага та вдячність.
Це глибоко торкнулося мене. Я зрозуміла, як важливо відчувати, що хтось тебе розуміє. Навіть якщо не всі в родині це демонструють.
Ця ситуація навчила мене кількох важливих речей.
По-перше доброта і турбота не завжди повертаються від тих, кому ти їх даруєш. Але це не означає, що варто припиняти бути доброю.
По-друге іноді саме незнайомці проявляють несподівану співчутливість просто тому, що бачать ситуацію ззовні і готові вислухати.
І найголовніше повагу неможливо вимагати. Вона народжується з взаємності, довіри та здатності помічати один одного. Особливо в родині.
Тепер, готуючи вечерю, я завжди спершу відкладаю свою порцію. Не тому, що стала егоїсткою а тому, що я теж заслуговую турботи. Хоч би й від самої себе.
