Світлана стояла біля вікна й дивилася згори, як її чоловік, тримаючи за ручку, веде дівчинку… Їхню доньку

Оксана стояла біля вікна й дивилася згори, як її чоловік, тримаючи за руку дівчинку їхню доньку колишню доньку веде її до авта. Ось зараз захлопнеться дверцята, машина рушить і забере їх обох туди, звідки чоловік повернеться вже сам. По щоках Оксани котилися гіркі сльози, падаючи на головку однорічної донечки, та невдоволено похнюпувала, намагаючися викрутитися з материних рук Оксана міцніше притиснула малу до грудей, а серце стискалося від болю, сорому, каяття
Діти в них не зявлялися довго, тому рішення взяти дитину з дитбудинку прийшло якось легко. Важче було його втілити. Оксана памятала їхній похід з чоловіком до дитбудинку: насторожені дитячі оченята, що дивилися на них з надією та страхом.
Марійка сподобалася їй одразу, хоч чоловік і мріяв про сина. Русі коси, великі світлі очі одинадцятирічна Маруся була дивно схожа на покійну матір Оксани, і жіноче серце затремтіло. І дівчинка теж одразу потягнулася до подружжя, раділа кожному їхньому приходу.
Шок накрив їх, коли директорка дитбудинку сказала, що Марусю вважають «вічною дитдомівкою». Її усиновлювали вже чотири рази і щоразу повертали назад. Оксана не вникала в подробиці, чому так ставалося. Її добре серце лише стискалося від жалю до нещасної дитини, яку стільки разів зраджували ті, кого вона вже встигла назвати батьками.
Подружжя чекало затвердження документів, але вже частіше забирало Марусю до себе. У дитини в їхній двокімнатній хаті вже була своя кімната, чому дівчинка дуже раділа. Дитомівські діти позбавлені не стільки речей, скільки уваги та любові, а ще їм усім бракує власного простору. І ось тепер у Марусі зявилася своя кімната, а любові й турботи від майбутніх батьків вона отримувала з лихвою
А тут ще й диво трапилося Оксана раптом дізналася, що вагітна. Бо так часто буває з тими, хто бере сирітку в родину: стається чудо, і крім прийомної дитини зявляється ще й рідна. Подружжя було щасливе, та скасовувати усиновлення й не думало вони щиро привязалися до дівчинки й полюбили її.
* * *
Час минав, опікунська рада затвердила документи, і Маруся залишила дитбудинок, як тоді здавалося, назавжди Одинадцять років вік цілком свідомий, і психолог, який допомагав дитині адаптуватися в новій родині, наполіг, щоб батьки розповіли Марусі про майбутню сестричку чи братика.
Так вони й зробили. Розмова вийшла, скоріше, монологом. Поки Оксана з чоловіком чергувалися в розповідях, Маруся, розплющивши великі сірі очі, уважно слухала, переводячи серйозний погляд з одного на другого Вони, звісно, запевнили дитину, що любитимуть її не менше після народження малюка, що ніхто ніколи не замінить її в їхньому серці. Але коли дійшло до пояснення, що тепер кімнату доведеться ділити з малюком, погляд дівчинки на мить став жорстким. Вона відвернулася й мовчки вийшла, не дослухавши.
З того часу Маруся почала поводитися дивно: щойно дорослі зявлялися вдома, вона обіймала їх по черзі, міцно стискаючи руки, притискалася й могла стояти так дуже довго. Підбігала ззаду, обхоплювала матір за шию так, що це більше нагадувало спробу задушити. Очі дитини при цьому дивно скліли, а зуби скреготали. «Я люблю тебе, мамо», все частіше чула Оксана від прийомної доньки.
Оксана обіймала її у відповідь, пестила, цілувала, а от чоловіка тривожила така поведінка Марусі, хоч і любив він її не менше. Психолог же, вислухавши обережні скарги батьків, провів кілька сеансів і дійшов висновку, що дитина дивовижно швидко адаптувалася А надмірна ніжність? Та нічого страшного просто дівчинка боїться, що увагу тепер доведеться ділити з малюком
* * *
Справжнє пекло почалося з появою маленької Софійки. Дитина народилася трохи раніше, тому часто плакала й буквально вимагала постійної матчиної уваги. Щоб не турбувати Марусю, ліжечко Софійки поставили у спальні. Оксана щиро намагалася знаходити час для обох доньок, але до вечора впадала в такий виснажений сон, що не чула навіть власних думок. Чоловік допомагав як міг: водив Марусю до школи, читав казки на ніч Спочатку ніхто нічого не помічав А далі
Далі Оксана почала зауважувати, що варто лишити Софійку наодинці з Марусею, як мала одразу заходилася в істеричному плачі. Оксана, кидаючи все, бігла в кімнату й заставала там Марусю, яка «доглядала» за сестричкою, а та червоніла від ревучого плачу. Але одного разу Оксана побачила щось, що перелякало її до