Самостійно пішла на аукціон німецьких вівчарок донька загиблого поліцейського – І причина шокує…

**Щоденниковий запис**
Голос аукціонера лунав під стелею вже більше години високий, ритмічний, гіпнотичний. Корови. Кози. Пара курчат у кошику. Люди ледве підводили погляд, коли він читав наступний лот.
«Лот 42. Колишній службовий пес, семирічний хлопець. Знає команди українською, реагує на жест руки. Раніше служив разом із старшою лейтенанткою Ганною Шевченко, 12-й район»
Натовп заворушився. Дехто обернувся.
Це імя памятали. Усі в місті його памятали.
Шевченко була з тих офіцерів, що не забувають про дні народження, що зупиняються допомогти змінити колесо під дощем. А потім одного вечора вона не повернулася додому. Її напарник пес пішов у відставку, тижнями сидів у вольєрі, поки його «не звільнили» без шуму. Ніхто не хотів про це говорити.
Занадто багато прогалин у звіті.
Занадто багато болю.
Сьогодні він сидить у ледь завеликій клітці. Його шерсть знебарвилась. Він напружував вуха на кожний поклик, але не відповідав.
Доти, доки не побачив її.
Дівчина вийшла наперед.
І вівчарка підвелася.
Нема гавкоту. Нема бурчання.
Просто встала.
Наче почула команду, яку міг почути лише він.
Тиша запанувала в коровянику. Десь плаче дитина. Чоловік незграбно сміється та замовкає.
Дівчина зупиняється за крок від трибуни.
Дістає з рюкзака пляшку.
Монети по дві гривні. Пятирублеві. Стислий банкнот у десять. Стрічка з похорону матері. І заламіноване фото.
На ньому старша лейтенантка Шевченко та її пес Рекс біля патрульної машини, пес гордовито підняв голову, немов пишався жетоном на нашийнику.
Дівчина підняла погляд. Її голос тріснув у тиші, але був твердим.
«Він уже мій.»
Аукціонер зупинився на півслові.
«Дитинко» прочистив горло. «Я не думаю, що»
Вона не кліпнула оком.
«Він провожав мене до школи. Спав біля мого порога. Він був останнім, хто бачив її живою. Він мій.»
Тиша.
Потім із глибини залу почулося: «Хай пес вирішить.»
Голови обернулися. Це був старший сержант, колишній колега Ганни. Він вийшов уперед, кивнув аукціонеру: «Відчиняй касу.»
Вагання. Протокол. Відповідальність. Але в цю мить правила здавалися дрібязковими.
Дверцята клітки відчинилися.
Рекс не поспішав. Не метушився.
Повільно вийшов, вдихнув повітря і піш