З життя
Самостійно пішла на аукціон німецьких вівчарок донька загиблого поліцейського – І причина шокує…
**Щоденниковий запис**
Голос аукціонера лунав під стелею вже більше години високий, ритмічний, гіпнотичний. Корови. Кози. Пара курчат у кошику. Люди ледве підводили погляд, коли він читав наступний лот.
«Лот 42. Колишній службовий пес, семирічний хлопець. Знає команди українською, реагує на жест руки. Раніше служив разом із старшою лейтенанткою Ганною Шевченко, 12-й район»
Натовп заворушився. Дехто обернувся.
Це імя памятали. Усі в місті його памятали.
Шевченко була з тих офіцерів, що не забувають про дні народження, що зупиняються допомогти змінити колесо під дощем. А потім одного вечора вона не повернулася додому. Її напарник пес пішов у відставку, тижнями сидів у вольєрі, поки його «не звільнили» без шуму. Ніхто не хотів про це говорити.
Занадто багато прогалин у звіті.
Занадто багато болю.
Сьогодні він сидить у ледь завеликій клітці. Його шерсть знебарвилась. Він напружував вуха на кожний поклик, але не відповідав.
Доти, доки не побачив її.
Дівчина вийшла наперед.
І вівчарка підвелася.
Нема гавкоту. Нема бурчання.
Просто встала.
Наче почула команду, яку міг почути лише він.
Тиша запанувала в коровянику. Десь плаче дитина. Чоловік незграбно сміється та замовкає.
Дівчина зупиняється за крок від трибуни.
Дістає з рюкзака пляшку.
Монети по дві гривні. Пятирублеві. Стислий банкнот у десять. Стрічка з похорону матері. І заламіноване фото.
На ньому старша лейтенантка Шевченко та її пес Рекс біля патрульної машини, пес гордовито підняв голову, немов пишався жетоном на нашийнику.
Дівчина підняла погляд. Її голос тріснув у тиші, але був твердим.
«Він уже мій.»
Аукціонер зупинився на півслові.
«Дитинко» прочистив горло. «Я не думаю, що»
Вона не кліпнула оком.
«Він провожав мене до школи. Спав біля мого порога. Він був останнім, хто бачив її живою. Він мій.»
Тиша.
Потім із глибини залу почулося: «Хай пес вирішить.»
Голови обернулися. Це був старший сержант, колишній колега Ганни. Він вийшов уперед, кивнув аукціонеру: «Відчиняй касу.»
Вагання. Протокол. Відповідальність. Але в цю мить правила здавалися дрібязковими.
Дверцята клітки відчинилися.
Рекс не поспішав. Не метушився.
Повільно вийшов, вдихнув повітря і піш
He Called Her a Pitiful Servant and Left for Another. But When He Returned, an Unexpected Shock Awaited Him
He called her a wretched servant and walked away. But when he returned, he got an unexpected surprise. You see,...
Young Love: A Childhood Romance
“Mum, can I wear the blue shirt to nursery tomorrow?” “The blue one? Why that one?” “Because Katie Evans said...
Childhood Love: A Sweet and Innocent First Romance
**Childhood Love** “Mum, can I wear my blue shirt to nursery tomorrow?” “Blue? Why’s that?” “Because Katie Evans said it...
– Such Honesty You Have, Mrs. Galina! What a Delight!
**Diary Entry A Lesson in Fairness** *12th July* What a fine sense of fairness you have, Margaret! I couldnt hold...
What a wonderful display of honesty, Mrs. Galina—truly commendable!
**Diary Entry A Lesson in Trust** *”Honesty seems a fine thing, Margaret,” I muttered under my breath, barely containing my...
Oh, my dearest, what a day that turned out to be… Gray and weepy, as if the very sky knew bitter sorrow was brewing in Riverton. I gazed from my clinic window, my heart aching as if squeezed in a vise, twisting slowly.
**A Diary Entry The Heart of Willowbrook** Oh dear, what a day that was Grey and weeping, as if the...
Oh, my dears, what a day that turned out to be… Gray and weeping, as if the heavens themselves knew of the terrible sorrow unfolding in Willowbrook. I gazed from the window of my clinic, my heart heavy and aching, as though it were caught in a vice, slowly twisting tighter.
Oh, my dears, what a day that turned out to be Grey and drizzly, as if the sky itself knew...
Special Birthday Celebration: A Couple’s Unforgettable Dinner Party
**A Birthday to Remember: The Couples Fateful Dinner** Eleanor walked home with her husband from the restaurant where theyd celebrated...