Світлана дивилася з вікна, як її чоловік, тримаючи за руку дівчинку… їхню доньку, віддалявся у невідомість…

Оксана стояла біля вікна й дивилася зверху, як її чоловік, тримаючи за руку дівчинку їхню доньку. Колишню доньку Зараз клацне дверцята, машина рушить і забере їх обох туди, звідки чоловік повернеться вже сам. По щоках Оксани котилися гіркі сльози, падаючи на голову однорічної донечки, та невдоволено бурчала, намагаючися викрутитися з материних рук Оксана притискала малу міцніше до грудей, а серце стискалося від болю, сорому, каяття
Дитину вони намагалися зачати давно, але нічого не виходило, тож рішення взяти дитину з дитбудинку прийнялося якось легко. Важко було лише його виконати. Оксана памятала їхній візит з чоловіком до дитбудинку, насторожені дитячі очі, що дивилися на них із надією й страхом.
Соломія сподобалася їй одразу, хоча чоловік мріяв про сина. Русяві коси, великі світлі очі одинадцятирічна Соломія була дивовижно схожа на покійну матір Оксани, і жіноче серце затремтіло. І дівчинка теж відразу потягнулася до подружжя, раділа кожному їхньому приходу.
Шок настав тоді, коли директорка дитбудинку сказала, що Соломія тут вважається «вічною дитдомівкою». Дівчинку всиновлювали вже чотири рази і щоразу повертали назад. Оксана не вникала в подробиці, чому так ставалося. Її добре серце лише стискалося від жалю до нещасної дитини, стільки разів зрадженої тими, кого вона вже звикла називати батьками.
Подружжя чекало схвалення документів, і вони почали частіше забирати Соломію додому. У дитини в їхній двокімнатній хаті вже була своя кімната, чому дівчинка дуже раділа. Дитдомівські діти позбавлені не стільки речей, скільки уваги й любові, а ще їм усім бракувало особистого простору. І ось у Соломії зявилася власна кімната, а любові й уваги від майбутніх батьків вона отримувала з лихвою
А тут ще й диво трапилося Оксана раптом дізналася, що вагітна. Адже так часто буває з тими, хто бере сироту в сімю: трапляється диво, і окрім прийомної зявляється ще й рідна дитина. Подружжя було щасливе від очікування малятка, але скасовувати всиновлення вони не збиралися вони щиро звикли до дівчинки й полюбили її.
Час минав, опіка схвалила всиновлення, і Соломійка покинула дитбудинок, як тоді здавалося, назавжди Одинадцять років цілком свідомий вік, і психолог, який допомагав адаптуватися дитині в новій сімї, наполегливо радив батькам розповісти Соломії, що в неї незабаром зявиться сестричка або братик.
Подружжя так і зробило. Розмова відбулася точніше, монолог. Поки Оксана з чоловіком по черзі розповідали Соломії про ситуацію, та, розплющивши свої великі сірі очі, уважно слухала, переводячи серйозний погляд з одного на другого Вони, звісно ж, щиро запевнили дитину, що любитимуть її не менше після народження малятка, що ніхто й ніколи не замінить її у їхніх серцях. Але коли довелося пояснити, що тепер кімнату Соломії доведеться ділити з малечею, коли та підросте, погляд дівчинки на мить став жорстким. Вона відвернулася й мовчки вийшла, не дослухавши батьків.
Відтоді Соломія поводилася дуже дивно: щойно дорослі зявлялися вдома, вона обіймала їх по черзі, міцно зчіплюючи руки, притискалася й могла стояти так дуже довго. Підбігала ззаду, обіймала матір за шию так сильно, що це більше нагадувало спробу задушити. Очі дитини при цьому дивно скле