Що це за «селянське» вбрання? — сестра принизила мене на весіллі. Але мій подарунок у відповідь змусив її вибігти з зали…

**Щоденник**

Сьогодні згадала один момент, що довго не давав мені спокою.

«Що це за бабусине вбрання?» моя сестра знову влучила в саме болюче. Але мій «подарунок» у відповідь змусив її вийти з-за столу

Уявіть: моя Олеся справжня львівянка, завжди витончена, як київська аристократка. А я звичайна дівчина. Трохи зайва вага, зморшки ну, вік бере своє.

Кожна наша зустріч перетворювалася на випробування. Вона, звісно, не зі зла просто «турбується». Підійде, огляне мене, немов на ярмарку корову оцінюють, і почне:

Марічко, а це плаття тобі не завузькується? Ніби з бабчиної скрині.
Ой, а чубчик тобі варто змінити старішаєш на очах.
Дівчата, дивіться, яку помаду вона обрала! Таке вже тільки у музеї подивишся!

І все це з медовою усмішкою. Ніби допомагає. А у мене після таких слів настрій на нулі, і в дзеркало дивитися не хочеться.

Боляче? Ще як! Я ж і так не супермодель, а тут ще й рідна кров постійно підсилює комплекси.

Спершу мовчала, жартувала. Але останньою краплею став татові 50 років.

Я так готувалася! Купила нову сукню у «Львівській майстерні», уклала волосся, наклала макіяж. Почуття ніби королева!

Ми зібралися в ресторані «Під Золотою Підковою». Родичі, друзі всі раді, веселі. І раптом моя Олеся підходить, оглядає мене й голосно, щоб усі чули:

Марічко, що це за вбрання? Ніби з села привезли! Я б тобі щось елегантне запропонувала!

У той момент мені здалося, що підлога розкрилася. Вона ж зробила це при всіх! Ну і який тут святочний настрій?

Тоді у мене щось перемкнуло. Досить! Глибоко вдихнула, усміхнулася й перервала її:

Олесю, дякую за турботу! Ти ж у нас експерт у знаходженні недоліків!

Вона засяяла думала, хвалю.

Раз ти така розбираєшся, додала я, піднімаючи коробку, ось подарунок для тебе!

Всі зацікавились. Вона ждала парфумів чи прикрасу, а там був сертифікат на сеанс до психолога. Тема: «Як підвищити самооцінку, не знижуючи інших». Я прочитала це вголос так, щоб кожен чув!

Ось, сестро, сказала я. Допоможе стати впевненішою без моєї участі!

Її обличчя варто було бачити! Спочатку подив, потім усвідомлення, а далі червоні, як калина, щоки.

У залі повисла тиша, а потім дядько Петро регоче, і всі підхопили. Всі її знущання тепер на поверхні.

Олеся пробурмотіла щось, схопила сумку і геть.

Так, ми потім помирилися. Але з того дня жодного слова про мій вигляд. Тепер говоримо лише про погоду. І знаєте? Це чудово.

Якщо зрозуміли напишіть у коментарях, чи було у вас таке. А якщо поділитесь із подругою буде взагалі чудово!