Мій чоловік змусив мене підписати розлучення на лікарняному ліжку, але він й уявити не міг, хто насправді опиниться покинутим…

У палаті приватної лікарні на сьомому поверсі було незвично тихо. Кардіомонітор рівно дзижчав, біле світло освітлювало бліде обличчя Оксани, яка щойно перенесла операцію з приводу пухлини щитоподібної залози. Ледве відійшовши від наркозу, вона побачила свого чоловіка, Дмитра, що стояв біля ліжка з паперовою пачкою в руках.

Очухалась? Добре, підпиши тут.

Його голос був холодним, без найменшого співчуття.

Оксана, приголомшена, прошепотіла:

Що що це за папери?

Дмитро сухо підсунув їй документи:

Розлучення. Я все вже оформив. Тобі лише підписати.

Вона завмерла. Губи посунулись, у горлі ще боліло після операції вона не могла вимовити й слова. Очі наповнилися болем і нерозумінням.

Ти жартуєш?

Не жартую. Я казав не хочу жити зі слабкою та хворою жінкою. Втомився тягнути все на собі. Ти теж маєш відпустити мене, щоб я міг бути щасливим.

Він говорив спокійно, наче обговорював покупку нового телефону, а не кидав дружину, з якою прожив майже 10 років.

Оксана гірко посміхнулась, сльози покотилися по щоках.

Тобто ти дочекався моменту, коли я не можу навіть ходити, не можу опиратись щоб змусити мене підписати?

Дмитро на мить замовк, потім кивнув:

Не звинувачуй мене. Це неминуче. В мене є інша. Вона більше не хоче ховатися.

Оксана стиснула губи. Біль у горлі був ніщо порівняно з тим, що рвало її серце.

Але вона не кричала, не ридала, лише тихо запитала:

Де ручка?

Дмитро здивовано підняв брови.

Серйозно? Підпишеш?

Хіба не ти сказав? Це неминуче.

Він вклав ручку їй у долоню. Тремтяча рука повільно вивела підпис.

Готово. Бажаю тобі щастя.

Дякую. Частину майна, як домовились, надішлю. Прощавай.

Він розвернувся і вийшов. Двері зачинилися за ним тихо і моторошно. Та не минуло й трьох хвилин, як вони знову відчинилися. У палату увійшов чоловік. Це був лікар Ярослав, найкращий друг Оксани ще з університету, який і провів операцію. У руках у нього була медична карта та букет білих троянд.

Мені сказали, що тут був Дмитро?

Оксана ледь посміхнулась:

Так. Прийшов розлучитися.

Як ти?

Краще не бувало.

Ярослав сів біля неї, поклав квіти на стіл і мовчки простягнув конверт.

Це чорновик документів, який надіслав твій адвокат. Ти ж просила, щоб якщо Дмитро принесе папери я передав тобі це для підпису.

Вона розкрила конверт і, не вагаючись, підписала. Потім подивилася на Ярослава її очі сяяли, як ніколи.

Відтепер я більше не житиму заради когось. Не буду вдавати «добру дружину» чи силкуватись, коли мені боляче.

Я тут. Не замінити когось, а йти поруч, якщо я потрібен.

Оксана кивнула. По щока