Абсурд, якого не очікував ніхто: пригоди нашої сім’ї.

Важко уявити, щоб у нашій сім’ї могла статися така безглузда ситуація. Ми з чоловіком одружені вже десять років, у нас є діти — “королівська двійня” восьми років. До всіх подій ми жили в двокімнатній квартирі й довго відкладали гроші на розширення житлової площі.

Нам пощастило, чоловік отримав можливість добре заробити за фахом, і завдяки неймовірним зусиллям ми придбали чотирикімнатну квартиру.

Більше року ми робили в ній ремонт власними силами, економили кошти, намагалися втілити всі свої бажання та мрії, допомагали нам лише мої батьки, свекруха заявила, що їй це абсолютно не цікаво, і ми не наполягали.

І ось нарешті півроку тому ми переїхали до нової квартири, і наш рівень задоволення важко описати словами. Через пару місяців після переїзду свекруха заговорила про новосілля. Спочатку ми відмовлялися, але потім вирішили, що варто зібрати родичів.

На свято приїхала сестра чоловіка, яка п’ять років тому вийшла заміж і переїхала до села. Заздрісно оглянула нашу квартиру, кисло похвалила ремонт і поцікавилася, що ж буде з двокімнатною квартирою.

– А що з “двушкою” вирішили? Продаватимете?

– Поки що ні, нехай буде, у нас же діти підростають, їм знадобиться. А поки здаватимемо в оренду, — щиро відповів чоловік.

Більше цю тему сестра не піднімала, зате через пару днів після новосілля з’явилася свекруха з дуже цікавою темою:

– Сестрі твоїй зовсім погано жити в її хаті, важко, зручності на вулиці, а дітям освіти зовсім немає, — жаліючись, говорила свекруха. — Їй треба переїхати у вашу стару квартиру.

– Чому на вулиці? — здивувалася я. — Наскільки я знаю, у них все підведено в хату, а про яку освіту може йти мова, коли старшій дочці три роки, а молодшій усього рік? І до чого тут наша квартира?

– А ти не втручайся! Живеш як пані у величезній квартирі — і мовчи, — раптом обірвала мене свекруха.

Ми з чоловіком неначе впали зі стільців, адже свекруха зазвичай так з нами не говорила.

– Мамо, тобі що, — перший отямився чоловік. — Чому ти так розмовляєш?

– А що такого? Не подобається? Сидите тут на грошах, зовсім зі своїх ремонтів з’їхали з глузду. Сестра плаче, що живе в сараї, а тобі начхати? Сидиш тут зі своєю кралею в теплі та затишку, а як твоя молодша сестра живе, ніби тебе не стосується.

– А чому це мене має стосуватися? Вона доросла жінка! Заміжня, наскільки я бачив її дім, він далеко не сарай, що відбувається? — розлютився чоловік. — Ми квартиру здавати плануємо, вона що, буде в нас її знімати за гроші? Чи купить її?

– А ви що, нас настільки не вважаєте родичами, що взагалі маєте віддати безкоштовно! І ще благати, щоб вона прийняла подарунок, — заявила свекруха. — Жаднюги прокляті, в кого тільки ти такий виріс!

– ГЕТЬ — почувся грізний рик мого чоловіка.

Свекруха, дуже ображена на нас, пішла, а я довго заспокоювала чоловіка, і з часом ця сварка стала забуватися.

Через тиждень нам зателефонували добрі знайомі. Їх родичка приїхала з родиною до нашого міста на роботу і шукає житло. Ми домовилися зустрітися й обговорити деталі днями, а до цього вирішили поїхати до старої квартири та прибратися перед заселенням квартирантів. Нашому здивуванню не було меж, коли ключ не підійшов до замка.

Було видно, що замок нещодавно змінили, і м’яко кажучи, нас охопив жах. Чоловік почав стукати у двері, але ніхто не відчиняв. На звуки вийшла сусідка:

– О, привіт, а ви що до сестри приїхали? А то вона тут замки поміняла, речі привезла.

– До якої сестри? — хором запитали ми з чоловіком.

– Ну дівчина казала, що вона ваша сестра, та й ми її пару раз бачили. Ой, скільки ж часу вже — засуетилася сусідка, — побіжу я.

Чоловік зателефонував сестрі на мобільний, дзвінок пролунав за зачиненими дверима.

– Відчиняй, — чоловік ще раз постукав у двері.

За зачиненими дверима пролунали метушня й незадоволені звуки, які супроводжували поворот ключів.

– Чого приперлися? — зустріла нас золовка, не відчиняючи двері до кінця.

– Не зрозумів, — чоловік був абсолютно збентежений. — Що ти тут робиш? Звідки у тебе ключі? Це жарти?

– В сенсі? Ти ж мені сам квартиру подарував! Так мама сказала, — золовка стояла в недоумі та кліпала очима.

– Так! – втрутилася я. – Досить сусідів розважати, зайдімо всередину.

У квартирі на нас чекав ще один неприємний сюрприз, багато наших речей зникло і було дуже брудно. На кухні пахло скислим їжею, вся квартира була просякнута запахом, як з сміттєвого відра.

– І скільки ти тут перебуваєш? – поцікавилася я. – І де твій чоловік і діти? Що з квартирою сталося? Давай говори, або я викличу поліцію, повір мені, твій брат явно не буде проти — кивнула я на червоного від злості чоловіка.

Виявилося, що золовка, втомлена від тягаря шлюбу та життя у власному домі, вирішила втекти до міста. А оскільки грошей на житло не було, а з мамою жити не хотілося, вона вирішила попросити подарувати квартиру у нас. Свекруха обіцяла, що вирішить проблему і потім принесла ключі.

Загалом мама чоловіка вкрала у нас ключі від квартири і принесла дочці, ніби подарунок від нас. А золовка була рада поїхати від чоловіка та його родини, розповівши йому, що поїхала доглядати за матір’ю. Коротше, від загального обману серед родини ми з чоловіком просто волосся дибом стояло.

Квартиру з диким скандалом повернули собі, довелося викликати недешеве прибирання. Золовка посварилася з чоловіком до сліз, ходили чутки про можливе розлучення. На фоні цього свекруха оголосила, що мій чоловік їй не син і спілкуватися зі скупими не збирається.

Найбільше в цій історії мене дратує той факт, що, на думку свекрухи і золовки, головні лиходії в цій історії — ми, своєї вини вони абсолютно не бачать ні в чому.

Я відчувала, як всередині мене наростає злість. Як вони сміють звинувачувати нас? Ми намагалися для них, а вони нас зрадили! Я стискала кулаки, щоб стримати емоції. Ні, я не дам собі зірватися.

Чоловік теж ледь стримувався. Я бачила, як у нього сіпалася жила на скроні. Він дивився на матір та сестру таким поглядом, що у мене мурашки бігали по шкірі. Але він мовчав. Чекав, коли вони заговорять першими.

Нарешті свекруха підняла погляд. Її губи скривилися в фальшивій усмішці:

– Ну що ви так на нас дивитеся?

Золовка тут же підтримала матір:

– Та годі вам! Ми ж родина! Не можна так злитися одне на одного!

Я вже відкрила рот для різкої відповіді, але чоловік мене випередив. Він прошипів крізь зуби:

– Родина? Після всього, що ви натворили, ви для нас більше не родина. Забирайтеся звідси і більше ніколи не смійте з’являтися в нашому домі.

Свекруха поклала руку на груди, ніби він її вдарив. Золовка залепетала:

– Ні, будь ласка! Давайте поговоримо!

Але чоловік випростався на весь свій немалий зріст і грізно вказав їм на двері.

– Геть звідси! І щоб я вас більше тут не бачив.

Свекруха залементувала, благаючи нас передумати. Але ми залишалися в крижаній тиші. Тоді вони неохоче поплентались до виходу.

Я захлопнула за ними двері з такою силою, що ледь не вибила її з петель. Нехай знають — нам не потрібна їхня фальшива “родина”. Ми справимося і без них.

Ми з чоловіком переглянулись. Напруження останніх днів нарешті спало. Я видихнула з полегшенням і притулилася до його плеча.

– Ну ось і все, — тихо промовив він, обіймаючи мене. — Більше вони нам не заважатимуть.

Я кивнула, насолоджуючись теплом його обіймів. Як добре, що все це позаду.

У наступні дні ми остаточно оговталися від пережитого стресу. Я з радістю зайнялася домом і дітьми, а чоловік поринув у роботу.

Через кілька днів пролунав дзвінок у двері нашої нової квартири. За порогом стояли свекруха і золовка з кислими обличчями.

– Ми прийшли вибачитися, — почала свекруха. — Мабуть, даремно ми так себе поводили. Це було неправильно — вселятися без дозволу. Пробачте нас!

Чоловік похмуро подивився на них:

– І що, думаєте, цього достатньо? Ви поводились як варвари, а тепер розраховуєте на прощення?

Золовка винувато опустила очі:

– Ми щиро розкаюємося! Більше такого ніколи не повториться, чесне слово.

Я вирішила підтримати їх:

– Коханий, не можна вічно тримати образу. Давай простимо їх заради родинних зв’язків.

Чоловік нарешті пом’якшав:

– Але щоб більше ніяких самоуправств! Інакше ми перестанемо спілкуватися взагалі, запам’ятайте це!

Ми вирішили все ж здавати звільнену двокімнатну квартиру. Свекруха і золовка навіть запропонували допомогти з ремонтом і прибиранням, щоб загладити свою вину.

– Давайте ми все тут відчистимо, пофарбуємо, — запропонувала свекруха. — Так більше шансів здати швидше.

Ми погодились. Учотирьох швидко привели квартиру до ладу. На щастя, орендарі знайшлися швидко – молода симпатична пара.

– Добридень, ця квартира здається? – з порога усміхнулась дівчина. – Ми якраз шукаємо, де жити! Все тут так подобається!

Вони виявились дуже приємними і порядними людьми. Ми з радістю уклали з ними договір оренди.

Тепер у нас з’явився стабільний додатковий дохід від здачі квартири. Але ми з чоловіком вирішили, що частину цих грошей все ж будемо віддавати свекрусі.

– Мамо, візьми ці гроші, – сказав якось чоловік. – Це тобі, на витрати. Нехай стане нашим спільним внеском у родину.

– Ой, дякую, рідні! – розчулилася свекруха.

Ми раді були налагодити мир у родині та підтримати близьку людину. Головне, щоб такі конфлікти більше не повторювалися.

Відтоді минуло вже кілька років. Квартиранти не раз змінювались, але ми підтримували теплі стосунки і зі свекрухою, і з золовкою.

Через кілька років наше життя знову ускладнилося. У свекрухи стався інсульт, і вона виявилась прикутою до ліжка. Їй була потрібна постійна турбота.

Ми з чоловіком вирішили забрати її до себе в нашу велику квартиру. Довелося терміново робити в ній перепланування, щоб облаштувати для свекрухи окрему спальню.

Найняти доглядальницю на повний день було не по кишені, тому я взяла на себе основну турботу про свекруху. Було нелегко поєднувати це з роботою і вихованням дітей, але заради її здоров’я я йшла на жертви.

На жаль, через хворобу характер свекрухи зіпсувався. Вона стала примхливою, багато причіплялася і до мене, і до чоловіка.

Ми намагалися бути терплячими, доглядали за нею, незважаючи на грубощі з її боку. Але одного разу терпіння мого чоловіка урвалося.

– Та що ти можеш взагалі знати, дурна! – крикнула свекруха мені під час чергової сварки.

– Досить! – не витримав чоловік. – Мамо, так більше тривати не може. Вибачся негайно перед дружиною!

Свекруха лише ображено відвернулася. Але відтоді стала стримувати свої випади при мені. А я продовжувала терпляче доглядати за нею.

Коли погіршення здоров’я свекрухи стало загрозливим, ми покликали її дочку – нашу золовку. Та приїхала, щоб попрощатися з матір’ю.

Біля ліжка вмираючої ми втрьох – я, чоловік і золовка – трималися за руки. Свекруха дякувала нам за турботу про неї всі ці роки. Ми всі плакали, прощаючись з нею.

Після смерті свекрухи сестра чоловіка стала претендувати на частину спадщини. У неї самої не було свого житла, лише орендоване, та й з роботою було кепсько. А тут на руках двоє маленьких дітей…

Ми з чоловіком довго не могли вирішити, що робити. Віддати свою частину спадщини чи продати всю квартиру свекрухи і розділити виручені гроші?

Зрештою, мій чоловік прийшов до мене і сказав:

– Знаєш, я довго думав про це. І вирішив віддати сестрі свою половину квартири. Нехай у неї буде хоч дах над головою для дітей.

Я здивувалася такому рішенню. Але потім подумала і погодилася з чоловіком. Сім’я важливіша за якісь там гроші.

Ми оформили все офіційно, і тепер золовка з дітьми отримала у власність простору двокімнатну квартиру. Як вона була щаслива! Діти раділи своїм кімнатам, а сестра мого чоловіка щиро нас дякувала.

Через місяць вона зробила в квартирі невеликий ремонт і стала здавати другу кімнату, щоб мати додатковий дохід. Ми всією родиною їздили допомагати з прибиранням, малярними роботами. А потім відзначали новосілля.

Хоча нам з чоловіком довелося пожертвувати частиною майна, але ми жодного разу не пошкодували про це. Те тепло, яким нас обдарувала вдячна сестра, варте багато чого.