Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві. Вхопивши бутерброд, я пішов на пристань...
Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись вважала: кохання — це жертва. Справжнє...
Поглянувши у вікно, де мої діти грали у дворі з нашим псом Шептачем, зрозуміла: цей шлях від брехні до правди вимірюється не кроками, а щирістю серця.
— Олесю, ти що робиш?! — голос Богдана гримів по всій квартирі. — Куди це ти зібралася в такому вигляді?! — В театр йду, якщо дозволиш!...
— Мам, годі тобі! — Ігор різко відвернувся від вікна, де спостерігав за машинами. — Досить вже чіплятися одного! Я ж пояснював сто разів! — Пояснював?!...
Галя Іваненко складала коробку зі старими світлинами, коли знайшла випускне фото. Сорок років тому вона стояла поруч з Миколою, а він горнув її за плечі так...
Олеся пробачила, а я – ні. Віра Петрівна розглядала себе у дзеркалі, поправляючи сірий костюм. Сьогодні Олесці виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за останні вісім...
– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і вчасно хитала головою. – Чоловік у...
Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас сумна, як у моїх дитячих спогадах...
— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов? Сідай. Знову зірвав проект — дістанеш...