Бабуся вигнала брата з дому заради спокійної старості.

Бабуся вигнала мого брата з квартири, щоб мати спокій у старості.

Нашій бабусі вісімдесят п’ять років, минулого тижня вона вигнала мого старшого брата і його дружину з дому. Вони переїхали до неї, коли одружилися. Як тільки вона звільнилася від своїх квартирантів, майже ні з ким більше не розмовляла. Коли я телефоную їй, щоб сказати, що ми заходимо, вона відразу кладе слухавку і взагалі нікому не відчиняє.

Мій брат зі своєю партне́ркою мусили орендувати якесь житло, щоб десь жити. Чому їх вигнали, брат не хотів казати, але мене це не здивувало, бо він усе життя був безвідповідальним і безтурботним.

Коли дідусь помер, бабуся почала жити сама, з’явилося місце, і родичі зібралися на сімейну раду, але сама бабуся Валентина не брала участі в цьому засіданні.

Після тривалої розмови вирішили, що в простору квартиру бабусі переїде мій брат із дружиною, тобто її онук, бо у них немає де жити, а вона матиме допомогу, і вони платитимуть за всі рахунки, щоб їй було легше.
Дядько Степан і мій батько хвилювалися за свою матір, тому запропонували, аби молода пара щодня склала бабусі компанію і взяла на себе обов’язки, що лягали на стареньку.

Але вони довго там не затрималися, бо вона вирішила їх вигнати. Вони зовсім їй не допомагали, навпаки, вимагали, щоб старенька служила їм, а що ще до цього додалося, я не знаю.

Знову розпочалися сімейні дебати стосовно моєї бабусі, мій тато, тобто її інший син, все ж таки зауважив, що матір повинна мати право вирішувати, як вона хоче жити, але всі обурилися.
Найбільш наполегливою і нахабною була тітка Олена, яка вирішила, що її тридцятирічна дочка переїде до бабусі. Сказала це тоном, що не терпить заперечень, тож усі мусили погодитися. Дівчина почала збиратися, а бабуся була по телефону проінформована про рішення сімейної ради, проте старенька зрозуміла, до чого все йде, і поклала слухавку.

Тітка поїхала до бабусі додому, по дорозі навіть подумала, що запропонує ремонт у всій квартирі, який треба зробити. Але все сталося не так, як вона хотіла, бабуся не відчинила їй двері, лише залишила подарунок для онучки у вигляді банки з помідорами.

– Як вона житиме сама по собі? – обурювалася сестра батька і продовжувала:
– Дивно, що протягом своїх вісімдесяти п’яти років мама ніколи не жила сама, а тепер раптом захотіла цього! Якщо з нею щось трапиться, хто про це дізнається? Самотність небезпечна!

Бабуся Валентина завжди жила з батьками та дідом, потім з чоловіком, дітьми та онуками, а тепер раптом хоче жити сама у спокої, і це в трикімнатній квартирі.

– Це скандал! – кричала тітка, вона думає, що проживе сто років у здоров’ї?

Лише тато підходив до проблеми розсудливо, вважаючи, що треба поважати її волю та не насильно туди когось влаштовувати, адже вже старший син переїхав, і що з того вийшло?
З іншого боку, він розумів, що сестри праві, і мама вже не може бути зовсім сама, адже все може трапитися. Вони навіть не мають ключів від квартири, бо коли бабуся вигнала свого онука, змінила замки у дверях.

Мій батько вигадала, що встановить у її квартирі камеру, за згодою, звісно, бабусі та свого брата й сестри, повісив її в кімнаті, де вона спала. Таким чином проблема вирішилася, бабуся мала свій спокій, а вони чисту совість, що з нею нічого не трапиться.

Вона була готова сама оплачувати рахунки за комунальні послуги, тим більше, що електроенергії та води багато не використовувала. Звісно, вона погоджувалася, щоб ми приносили їй покупки, але решта контактів відбувалася по телефону.

Тепер усі щасливі, бабуся має спокій, якого мріяла, а ми можемо переглядати її через камеру, чи все у неї гаразд.

Усе закінчилося добре, але бабуся Валентина й досі нікого не пускає, навіть на поріг. Я пішла до неї, взяла банку з домашнім варенням, подякувала, але тримала мене в дверях. Вочевидь, вона досі боїться втратити свободу, я б хотіла, щоб вона змінила свою думку, адже завжди стає легше, коли з кимось посидиш і поговориш за чашкою чаю.