Бабуся виселила мого брата заради спокою на старість.

Бабуся вигнала мого брата з квартири, щоб на старість мати спокій.

Нашій бабусі вісімдесят п’ять років, тиждень тому вона виставила за двері мого старшого брата з його дружиною. Вони поселилися в неї, коли одружилися. Коли бабуся позбулася своїх квартирантів, майже ні з ким більше не спілкувалася. Як тільки я дзвоню їй, щоб повідомити, що збираємося приїхати, вона одразу кладе слухавку і нікому не відчиняє двері.

Мій брат з дружиною мусили знімати якесь житло, щоб десь жити. Чому бабуся їх вигнала, він не хотів сказати, але мене не здивувало, що так сталося, адже брат завжди був безвідповідальним і безтурботним.

Коли дідусь помер, бабуся залишилася жити сама, вільне місце, родичі зібралися на сімейну раду, але бабуся Валерія на зустрічі не була присутня.

Після тривалої розмови вирішили, що в простору бабусину квартиру переїде мій брат з дружиною, її онук, адже їм ніде жити, і вона матиме допомогу та вони долучаться до всіх оплат, щоб їй було легше.
Дядько Станіслав і мій батько переживали за свою матір і тому запропонували, щоб молода пара щоденно складала їй компанію і взяла на себе обов’язки, що раніше лягали на стареньку.

Але довго вони там не прожили, коли вона вирішила їх вигнати. Взагалі їй не допомагали, навпаки, вимагали, щоб старенька їх обслуговувала, а що ще сталося, не знаю.

Знову розпочалася сімейна дискусія щодо моєї бабусі, мій батько, тобто її інший син, все ж таки вважав, що мати повинна мати право сама вирішувати, як хоче жити, але всі були проти.
Перша наполягала і була нахабною тітка Галина, яка вирішила, що туди має переїхати її тридцятирічна дочка. Сказала це тоном, що не терпів заперечень, тож усі мусили погодитися. Дочка почала збиратися, а бабусі телефоном повідомили про рішення сімейної ради, старенька зрозуміла, про що йдеться, і кинула трубку.

Тітка вирушила до бабусі, дорогою подумала, що запропонує їй ремонт в усій квартирі, який потрібно зробити. Але не так сталося, як бажалося, бабуся не відчинила їй двері, поставила на порозі лише подарунок для онучки у вигляді баночки з помідорами.

– Як вона житиме самостійно? – обурювалася сестра батька:
– Дивно, що за всі свої вісімдесят п’ять років мама ніколи не жила сама, а тепер раптом захотіла! Якщо щось з нею трапиться, хто про це знатиме? Самій небезпечно!

Бабуся Валерія завжди жила з батьками і з дідусем, потім з чоловіком, дітьми та онуками, а тут раптом хоче жити самотньо у трикімнатній квартирі.

– Це скандал! – кричала тітка, – вона думає, що проживе сто років у здоров’ї?

Тільки тато мав розсудливий підхід до проблеми, вважав, що треба поважати її волю і не нав’язувати нікому свою присутність, адже його старший син переїхав і що з цього вийшло?
З іншого боку, він розумів, що сестри мають рацію і мама не може залишатися зовсім одна, адже може статися що завгодно. У них навіть ключів від квартири немає, бо коли вона вигнала онука, змінила замки в дверях.

Мій батько придумав встановити в її квартирі камеру, за згодою, звичайно, бабусі та свого рідних, повісив її в кімнаті, де вона спала. Таким чином, проблема вирішилася, бабуся мала спокій, а вони спокій, що з нею нічого не сталося.

Вона була готова самостійно оплачувати комунальні послуги, тим більше що світлом і водою багато не користувалася. Звичайно, погоджувалася на те, щоб ми приносили їй продукти, але решта контактів відбувалася телефоном.

Тепер усі щасливі, бабуся має той спокій, про який мріяла, а ми можемо через камеру перевіряти, чи все з нею гаразд.

Усе закінчилося добре, але бабуся Валерія все одно нікого не пускає, навіть на поріг. Я прийшла до неї з баночкою домашнього варення, вона подякувала, але тримала мене в дверях. Очевидно, вона досі боїться втратити свободу, але хотілося б, щоб вона змінила свою думку, адже завжди легше людині, коли є з ким посидіти і поговорити за чашкою чаю.