Багатство з дитинства: як Ольга несподівано вирішила одружитися

Ольга народилася і виросла в забезпеченій родині. Вийти заміж за Миколу було спонтанним рішенням. Дівчина хотіла насолити батькам, піти проти їхньої волі. Ось і обрала людину без грошей, квартири та нормальної роботи. В одному дівчині пощастило: Микола її дуже любив і старався заради неї.

Привіз Микола свою дружину до квартири батька, бо більше не було куди. І тут усе почалося.
— Що вона у тебе, королева? — кричав батько, не обираючи слів. — Ні зварити їсти, ні помити посуд! Скільки можна?
— Тату, не кричи, будь ласка, Оля все почує, — син намагався заспокоїти, але від цього ставало лише гірше.
— Почує? Ти ще боїшся її образити? — чоловік зовсім розлютився. — Ти збираєшся виховувати дружину чи ні?
— Тату, прошу, не втручайся. Оля обов’язково зміниться. Вона не звикла, розумієш?

— Не розумію! — кричав батько. — Не розумію, чому вдома немає гарячої вечері, а раковина повна посуду.
Оля з’явилася під час сварки, чим дуже здивувала Миколу. Її вираз обличчя був непохитним.

— Я не прислуга. Якщо хочете їсти, готуйте самі або… — вона провела пальцями по запиленій старій плиті. — Хоча б купіть нормальну техніку…
Олег, батько Миколи, ще більше розлютився.
— Техніка тобі не подобається? Йди зароби. На моєму утриманні ви сидіти не будете! Або працюйте обидва, або йдіть геть з моєї квартири!

— Збираємося, Миколо. Більше я тут не залишуся.
Микола погодився. Зібрав речі і поїхав разом з Олею.
Батько намагався зупинити його.
— Вона ж сидить на твоїй шиї, — відмовляв батько. — Вона зухвала, її треба на місце поставити.
А ти що робиш? Бігаєш на перший її поклик.

— Не тобі вирішувати, — син подивився на батька незадоволено і вийшов з квартири, взявши чемодан.
На вулиці чекала Оля. Вона змінювала ногу з ноги і командувала.
— Викликай таксі, поїдемо до моїх. Будеш просити мого батька, щоб він нас пустив, обіцяючи йому все на світі.
Але жити я хочу в нормальних умовах.
І ще, — вона уважно подивилася на чоловіка, — Ти повинен переконати мого батька, що жити з ними — це лише твоє рішення.
Микола погоджувався з кожним її словом.

У батьківському домі подружжя довго принижувалось і просило.
— Приповзли значить? — батько Ольги дивився на зятя зверху вниз. — І що вам треба?

Коли Оля втекла, то повідомила, що не хоче з нами мати нічого спільного.
— Геннадію Петровичу, вона була на емоціях. До того ж, самі розумієте, я поки працюю на половину ставки, не можу забезпечити вашу дочку, як вона того заслуговує…
— Це не мої проблеми. Жити в нашому будинку ви не будете. Оля обрала тебе, ось і забезпечуй як хочеш.

Оля і Микола пішли. Довелося молодому чоловікові шукати варіанти підробітку. Часто займав у знайомих і друзів.
Перші два роки вони жили дуже важко. Мати Ольги допомагала потроху, щоб чоловік не знав, і час від часу батько Миколи підкидав грошей.

— Якби не твій батько, — бурчала дружина. — Жили б хоч у твоїй квартирі.
— Ти сама захотіла піти, — нагадав чоловік. — Батько був не проти, щоб ми жили з ним.
Він вимагав елементарного: приготувати їсти і прибрати. Це жіночі обов’язки.

— Хто сказав, що це жіночі обов’язки? У мене шкіра від води псується. Мені не можна мити посуд, а про готування я взагалі мовчу…
Микола не сперечався, лише махнув рукою. Знав, що це марно. Переконати не вдасться.

Через два роки “бідного”, як казала Ольга, життя молода дружина придумала ідеальний план.
— Нам потрібна дитина, — сказала вона. — Я втомилася рахувати копійки, хочу жити нормально.
— Думаєш, якщо ти народиш, мені зарплату підвищать удесятеро? — засміявся Микола. — Не вигадуй, дитина — це ще більше витрат.
Ми не можемо поки собі дозволити дитину. Хоча, якщо ти підеш працювати, то нам стане легше.

— Ще чого. Я ж кажу, потрібна дитина. Тоді батько мене простить і забезпечить нам нормальне життя.
Оля вже ходила до батька й просила вибачення, навіть обіцяла піти від чоловіка. Але чоловік навіть розмовляти з дочкою не став.
— Ти доросла, самостійна. Жити з нами і на нашому утриманні більше не будеш.

Оля повернулася додому і раділа, що чоловіку нічого не сказала. А то раптом би він потім не пустив?
Загалом, Оля все продумала. Дитина стане справжнім порятунком, батьки одразу пробачать і допомагати почнуть.
Про далі Оля й не думала.

Вагітність дійсно позитивно вплинула на стосунки Олі з рідними. Батьки стали допомагати потроху, приїжджали в гості, тесть влаштував Миколу на хорошу роботу.
— Ключі від дачі, — батько протягував зв’язку Миколі. — Ми там не буваємо. А вам свіже повітря на користь.
Микола з вдячністю прийняв ключі і одразу відвіз туди дружину.

— Ну от, мій план спрацював, — говорила Оля, гуляючи по великому заміському будинку. — Хоч відпочивати будемо як люди.
— Оль, нам ще дитину виховувати, це великі гроші, розумієш. А житла у нас немає.
— А я все придумала, — спокійно відповідала вона. — Поклич сюди свого батька.
— Для чого? Ви ж з ним у сварці.
— Яка різниця, що ми з ним. Кажу ж, поклич сюди, сьогодні ж.
Тільки не кажи, що це я придумала. І не кажи, що дача — моїх батьків, скажи зняв на тиждень.

Микола не зрозумів, що задумала дружина. Він просто звик виконувати все, що вона каже. Тому подзвонив батькові і представив усе трохи інакше.
— Тату, привіт, — Микола говорив спокійно. — Ми з Ольгою за містом. Вона чекає дитину, ось я і подумав, вам варто б помиритися.
Приїжджай, ми ж сім’я..

Батько довго не думав, такий шанс, син сам покликав. Зібрався, взяв на роботі вихідний і поїхав на дачу.
Оля помітила автомобіль здалеку і посміхнулась. Спрацювало.

— Що треба? — Оля зустрічала гостя біля будинку. — Ви ж нас вигнали.
Олег навіть трохи розгубився.
— Син покликав у гості.

Оля сопла і зникла в будинку.
Микола вийшов назустріч батькові.
— Так тату, не звертай уваги. Гормони у неї, все таке. Пройде. Розповідай, як справи?

Чоловіки проговорили кілька годин. Оля демонстративно не виходила з кімнати, а ввечері, коли свекор сховався в кімнаті, вона голосно заявила.
— Я не збираюся терпіти твого тата! Він вигнав нас із дому! Через нього твоя дитина не має дому. Хай валить назад! Як він з нами, так і ми з ним.

— Ти що? — здивувався Микола. — На нічний вид він не поїде. Вранці, якщо тільки.
Олег все почув і навіть не став розкладати речі. Планував вранці виїхати. Але виявилося, що хтось проколов колеса.

— Діти, мабуть, з сусідніх будинків, — невпевнено проговорив Микола, коли вийшов проводжати батька. — Залишайся, через пару днів разом поїдемо на моїй.

Олег кивнув і повернувся в будинок, хоч і не хотілося. Ольга все більше стала влаштовувати істерики і сварки.
— Я не буду в будинку терпіти твого батька, — зло шепотіла Оля. — Ми приїхали відпочивати, а не на нього дивитися.
— А я що можу зробити? Пропонуєш відправити його пішки назад?

— Як хочеш, але вирішуй проблему! Тобі хто важливіший: батько чи дитина? — жінка інтуїтивно прикрила живіт рукою.
Чоловік слухав кожну претензію і не витерпів.

— Оля, давай постараємося знайти спільну мову. У вас сім’я, у мене внук скоро з’явиться. Що ти хочеш?
— Квартиру, — спокійно заявила невістка. — Я хочу квартиру.
— У мене немає стільки грошей. Квартиру можуть дозволити твої батьки.

— Я хочу квартиру від вас. Ви нас вигнали, ви нам і подаруєте свою квартиру.
— А я куди? — здивувався такій наглості Олег, хоча знаючи невістку можна нічому не дивуватися.

— А це не мої проблеми. Не будете ж ви з молодою сім’єю разом жити? До того ж внук народиться, місця мало буде для всіх.

Олег повернувся в свою кімнату.
— Квартиру їй подавай, зовсім вже ошалів! А потім що? Зарплату їм свою переводи? І де він тільки знайшов таку? — бурчав чоловік. — І виходу мені не залишили… Або квартира, або йди…

Олег вранці підійшов до сина.
— Квартиру хочеш? Я відпишу тобі половину. Тільки не бачу в цьому сенсу, ти єдиний спадкоємець. Жити не пущу.
— Тату, — Микола тільки зараз зрозумів, що взагалі задумала його дружина. — Дякую, але мені не потрібна твоя квартира.

Оля стояла і слухала, схрестивши руки на грудях.
Олег договорив і вийшов на вулицю, викликав таксі і поїхав.
Оля, на подив чоловіка, спокійно сприйняла новину і сховалася в своїй кімнаті. Тема більше не піднімалася.

Оля дочекалася, поки свекор переписав половину квартири на сина.
— Ми здамо кімнату, — заявила дружина. — Нам гроші потрібні.
— Оль, ти чого, там же батько живе… Ми не можемо…
— Ще як можемо. Нас він вигнав, тепер хай отримує у відповідь.

Сперечатися Микола з вагітною дружиною не міг. Довелося зробити все так, як вона просила. Знайшли орендарку.
— Ідеальний варіант, — раділа Ольга. — Жінка у віці з жахливим характером. Ось твоєму панові життя буде…
Олег сприйняв новину спокійно, очікував чогось подібного. І навіть знайшов спільну мову з новим жильцем.
Марія сподобалася чоловіку і через деякий час він зробив їй пропозицію. А на весілля запросив сина з дружиною.

— Квартиру продамо, половина грошей твоя, — каже Олег сину. — Ми з Машею купимо собі дім і переїдемо.
Ольга фыркнула і навіть не стала слухати. Вона хотіла зробити як гірше, але вийшло навпаки. І це її злило.

— Ти за всю квартиру повинна синку, — шипіла невістка. — Ти, Миколо, не розумієш? Він все на свою Машу оформить!
— Ольо, заспокойся, — син вперше вступився за батька. — Я радий за тебе, батько.

Коли народилася дитина, Олесі стало важко. Батьки не сильно допомагали молодим — ніяк не могли змиритися з вибором дочки. Відмовилися наймати няню, а у чоловіка таких грошей не було.
Жінка не втрималась і втекла, а Микола зателефонував батькові. Більше просити допомоги не було в кого.

Олег і Маша приїхали тут же.
Коли повернулася Оля, чоловік навіть не пустив її в квартиру.
Внука стали виховувати бабуся і дідусь, Микола подав на розлучення.
А Оля повернулася до батьків, дитину забирати не стала, він був тягарем…