Боялась втратити чоловіка через народження доньки замість сина

Ой, слухай, я так боялась, що чоловік мене кине, бо я народила доньку, а не сина.

У нас у родині завжди був культ сина. В Україні, де ми живем, дівчат якось менше цінували. Мене теж так виховували. У мене є молодші брат і сестра, і я відчувала різницю в ставленні до нас.

Коли народилася сестра, тато злісний був. Хоча на УЗІ казали, що буде дівчинка, він до останнього сподівався, що лікарі помилились. А коли народився брат — зразу світлішав. Родичі вітали так, ніби подію свято відзначили.

«Дочка — це дочка. Вийде заміж — і пішла. А син — роду продовження!» — повторював тато.

І виховання було різне. Братові нічого не доручали з хатніх справ, не лаяли за погані оцінки чи витівки. Не те щоб до нас із сестрою ставились погано, але різниця була очевидна. Брата на руках носили.

Отож я думала, що у всіх сім’ях так — хлопчиків більше чекають. З такою думкою я й вийшла заміж. Ми з чоловіком жили душа в душу, довіряли одне одному. А коли він сказав, що хоче сина, я й не здивувалась — для мене це було природньо.

Коли дізналась, що вагітна, усе мріяла про сина. Але на УЗІ лікарка з радістю сказала: «У вас буде донька!» Усе всередині в мені стислося. Як йому сказати? Уявляла, як він скандалить, збирає речі й йде.

Навіть не знаю, звідки ці думки, адже мої батьки не розлучились після народження мене й сестри. Та я все одно сильно засмутилась. Від переживань потрапила до лікарні — загроза викидня. Чоловік був у від’їзді, але одразу примчав.

Він ще не знав результатів УЗІ, а я не знала, як йому сказати — адже мріяв про сина. Та він навіть не питав про стать дитини: турбувався про мене, допитувався про стан, обіцяв привезти щось смачненьке, просив не перейматись.

Після його відходу я довго плакала. Прийшла медсестра, щоб заспокоїти. Я переповіла їй свої страхи. Не знаю, як вона зрозуміла мене крізь сльози. Вона сказала, що мені треба думати про дитину, а не про чоловіка.

«Ти знаєш, скільки чоловіків на світі? Знайдеш іншого! Головне — виносити донечку, їй шкодить, коли ти нервІ коли вона народилась, а він зі сльозами на очах взяв її на руки, я зрозуміла, що для нього найважливіше — щоб ми були разом і щасливі.