«Боже, какая ганьба!» — Віра стояла, ніби світ обвалився під її ногами. Вибір був безжальним: вийти заміж за нелюбого або стати посміховиськом для всього села.

«Господи, який сором!» — Оксана стояла, ніби світ зруйнувався під її ногами. Вибір був жорстоким: вийти заміж за нелюба або стати посміховищем для всього села. Сльози котилися по її щоках, а голос тремтів від розпачу:

— Що ж тепер буде, мамо? Всі будуть шепотітися за спиною, що наречений кинув мене прямо перед весіллям…

Краще б земля розверзлася і поглинула її, ніж дивитися в очі сусідам. Мати гладила доньку по голові, шепочучи: «Не плач, Оксано, щось придумаємо». Але в думках Тетяни Андріївни вже визрівав план — зухвалий, божевільний, такий, від якого перехоплювало подих.

А що, якщо знайти нового жениха прямо зараз? Вона різко піднялася, крикнувши сусіду:

— Петре, заводь машину! Їдемо на вокзал до ранкового поїзда!

Петро, усміхнувшись, лише знизав плечима:

— Для тебе, Тетяно Андріївно, хоч зірку з неба. Але ти серйозно? Нареченого шукати?

— Серйозніше нікуди, — відрізала вона, гримнувши дверима автомобіля. — Гривня любить всіх, знайдемо добровольця.

На пероні вона підійшла до двох симпатичних хлопців, перекинулася кількома словами, і ось вже веде їх до машини. Петро витріщив очі:

— Це що, наречений і свідок?

— Так, Петько, — гордо заявила Тетяна. — Андрій і Назар. Їдемо в магазин за костюмами, а потім — на весілля!

Гості вже гулкотіли: «Наречений приїхав! Ура!» Оксана вибігла назустріч, але застигла, ніби вражена громом. З машини вийшли два незнайомці. Мати відвела її вбік і прошепотіла:

— Це Андрій. Або виходь за нього заміж, а потім тихо розлучитесь, або живи з ганьбою. Вирішуй.

Оксана кивнула, не в силах сказати ні слова. А через хвилину на її заплаканому обличчі вже сяяла усмішка.

Весілля гуло до ранку. Андрій грав роль чоловіка так, ніби все життя до цього готувався. Оксана навіть розгубилася: «Звідки така ніжність?» Коли гості розійшлися, вона простягнула йому руку:

— Дякую, ти мене врятував. Не переживай, скоро розлучимося.

І тут стався поворот. Андрій подивився їй прямо в очі і твердо сказав:

— А я не хочу розлучатися. Ти мені сподобалась з першого погляду.

Оксана остовпіла.

— Ти жартуєш? Один клявся в коханні й втік, а чужий чоловік раптом хоче залишитися назавжди?

— Чужий? — з легким обуренням заперечив Андрій. — Моя мама все життя боялася, що я не одружуся. А я говорив: «Моя доля сама мене знайде». І ось ти переді мною. Думай, Оксано, але я просто так не відступлю.

Що було далі? Оксана думала. Думала так довго, що минуло 25 років. Виростили з Андрієм трьох дітей, живуть душа в душу. А Тетяна Андріївна досі дивується: як сором на все село обернувся щастям на все життя? Може, перечитати цю історію ще раз — раптом там захований секрет, як доля сама стукає у двері?