Будь ласка, приїдь… – Не можу, ти ж знаєш це!

– Оксано, приїжджай, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Оксаночко, благаю тебе, йому зовсім зле…
– Не проси, я не приїду.

“Ненавиджу!” – Оксана з люттю кинула слухавку вбік. Підходить до холодильника, різким рухом відкриває дверцята та витягує пляшку горілки. Виливає в чарку, але, подумавши, виливає алкоголь у мийку. Сідає на табуретку та розплакалась.
Минуло десять років, як вона не була в батьківському домі.
В одинадцятому класі Оксана закохалася. Однокласниці часто бігали на дискотеку та вечірки у вуз, що знаходився недалеко від школи. Одного разу, піддавшись на вмовляння подруг, вона теж прийшла на дискотеку. Там познайомилася з Ним. Він грав у ансамблі та чудово співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним табунцем. Кожна мріяла про побачення з Ним. Оксана не знала, чому Він обрав саме її. Вона вперше закохалася. Спішила на побачення, забувши про навчання, про обов’язки вдома, стала обманювати батьків, аби тільки частіше бачити Його.
Короткий роман з Ним завершився її вагітністю. Її коханий став уникати зустрічей. А потім і зовсім зник. Зате з’явилася його мати, яка запропонувала знайти доброго гінеколога, аби позбутись дитини. Вона підкреслила, що вони ніколи не мріяли про таку невістку, як Оксана, і взагалі вона не пара їхньому синові…
Оксана довго не наважувалася повідомити про вагітність матері. Коли вже ховати живіт було неможливо, вона зізналася, що чекає на дитину.
– Повія, гидка гуляща! Тебе тільки гулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям у вічі дивитимусь? Йди геть! Бачити тебе не бажаю!
Мати мовчала й плакала. Вона завжди і в усьому слухала батька. Він був владним, грубим і зумів за роки пригнітити її волю. З думкою матері він ніколи не рахується, тому вона давно йому не перечила.
Вислухавши тираду з грубощів та образ, Оксана кинула в рюкзак пару футболок, джинси та пішла з дому…
Спершу вона жила у друзів, але ніхто особливо не радів її сусідству. Позичивши грошей у подруги, вона вирушила в інше місто до тітки, існування якої знала лише з розповідей матері. Через батька, який був власником і оберігав матір від будь-якого спілкування з подругами і навіть з рідною сестрою, Оксана про інших родичів нічого не знала.
Приїхавши в незнайоме місто, вона дізналася, що тітка вже кілька років тут не живе – вийшла заміж та переїхала до чоловіка. Куди саме – сусіди не знали. Голодна, і не знаючи що далі робити, Оксана направилася назад. Біля вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої готові продукти попутникам у дорогу. Оксана підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій пакетом, продавала пиріжки. Оксана нахилилась, щоб непомітно вкрасти. Дуже вже хотілося їсти, а грошей не було. Але крадіжка вдалася невдало, це помітила продавчиня пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але побачивши її живіт – здивувалася.
Жадібно поїдаючи пиріжки, Оксана розповіла незнайомці все, що з нею сталося останніми днями. Жінка жила одна й запропонувала Оксані зупинитися у неї.
До пологів Оксана продавала пиріжки на привокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…
Але, в чужому їй місті, довелося затриматись на довгі десять років.
Вона народила доньку. Бабусею дитині стала жінка, яка дала їй притулок. Бабуся займалася дитиною, а Оксана заробляла. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім потрібно було замінити хвору продавчиню. Вона впоралася і її перевели у продавці. Помітивши її старанність та відповідальність, призначили старшою продавчинею. Коли перенесли магазин і поруч побудували гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшої продавчині, адміністратора і приймальника товарів, вона виросла у кар’єрі до начальника відділу. Зараз Оксана займала посаду завідувачки кількома торговими відділами.
Після народження доньки вона дзвонила своїй матері – хотіла повернутися в отчий дім. Але мати просила її цього не робити. Батько викреслив дочку зі свого життя і не хотів нічого про неї чути.
Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Оксана дзвонила матері. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а дочка часто залишалась одна. “Матері було б непогано поїхати на час від тирана”, – так міркувала Оксана. Але мати знову їй відмовила. Тож зв’язок між ними був розірваний на тривалий час. І ось цей дзвінок…
Довгі десять років вона чекала слів: “Пробач. Приїжджай” або просто “Вернись, донечко!” Але тепер… Ось так… Навіщо тепер?
Що він хоче почути від неї? “Пробач, татусю, я не мала рації”.
Образа і ненависть до батька зітліли з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати та часто наступати на горло своїм бажанням та гордості. Було дуже важко. Іноді опускались руки і не хотілося жити…
Але тепер вона гордилася тим, що в місті її поважали, начальство прислуховувалося і рахувалося з її думкою. Вона облаштувала дім у модному, сучасному стилі. Донька вчиться у престижній гімназії. В особистому житті все гаразд. Оксані зробив пропозицію її коханий.
“У мене все добре, – думала Оксана. Хіба я стала б такою успішною та самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе і свого майбутнього”…
Оксана зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію і почала збирати валізу…