Час виправити помилку

**Щоденниковий запис**

Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так.

Озвіріло згадую, як усе почалося. Тоді, на тому озері, коли я ледь не втонула. Не сказала мамі правди, коли повернулася додому. Пробувала прокрастися у свою кімнату, але вона почула мої кроки.

«Що сталося? Ти бліда, як крейда», — схвильовано вимовила мати, притискаючи руки до грудей.

«Нічого, просто перекупалася», — пробубніла я й пройшла повз неї, замкнувшись у своїй кімнаті.

Наступного дня прийшов Олег — дізнатися, як я себе почуваю.

«А чому б їй мати погано?» — здивувалася мама.

«Та ж вона ледь не втонула вчора», — відповів він, нічого не підозрюючи.

«Не вигадуй, просто вода в рот потрапила», — кинула я йому значущий погляд.

Олег зрозумів і швидко змінив тему: «Я прийшов запросити тебе в кіно».

«Іди, доню, не сиди вдома! Погода чудова», — посміхнулася мама йому, і в її очах блиснула надія. Адже Олег був сином заможного чоловіка, і його увага до мене здалася їй гарантією добробуту.

З того дня він часто приходив, запрошуючи то на озеро, то на мотоцикл, то в кав’ярню. Не скажу, що я була закохана, але мені подобалось, що з усіх дівчат він обрав саме мене.

Вечером мати лаяла мене: «Такий хлопець за тобою доглядає, а ти як невдячна! Із заможної родини, ні в чому не знатимеш потреби! А як дивиться на тебе? Надійний! Я можу йому доручити найдорожче — свою єдину доньку!»

«Та я його не кохаю», — спробувала заперечити я.

«Не бреши! Такий гарний хлопець — і не подобається? Я сама була заміжня за великої любові, і де вона тепер?»

Коли Олег зробив мені пропозицію, я погодилась. Мамині слова діяли. Всі ці весільні клопоти здавалися мені спектаклем, і я ловила себе на думці, що це якось несправжньо.

Одразу стало ясно, що ні його матері, ні старшій сестрі я не подобаюся. Чому дозволили нашому шлюбу бути? Мабуть, Олег був для матері світлом у віконці, і вона не стала перечити, щоб не втратити його.

Жили ми не в їхньому великому будинку, а в квартирі, яку Олег успадкував від діда. Я була вдячна за це, бо свекрухи боялася.

Та все було добре, аж поки роки минали, а я не могла завагітніти. Свекруха звинувачувала мене, водила по лікарях, і вони поставили мені страшний діагноз. Я почувала себе винною.

Олег не докоряв відкрито, але я бачила його страждання. Він віддалявся, більше часу проводив у фірмі батька, яку той залишив йому та сестрі. До матері ходив без мене — і я була рада цьому.

Підозрювала, що у нього є інші жінки, але доказів не було. Олег завжди був обережним — дбав про репутацію.

Я навіть спробувала повернутися до мами, але та назвала мої підозри маячнею.

От так ми й прожили п’ять років, граючи роль ідеальної пари.

А потім померла його мати. Я навіть не знала, що вона була хвора.

…

Сьогодні були похорони. Я не хотіла йти, але Олег наполіг.

«Твоя мати мене ненавиділа. Вважала мене недостойною тебе. І була права», — сказала я йому.

Він навіть не подивився на мене.

На кладовищі всі ігнорували мене. Я стояла осторонь, розглядаючи родичів, багатьох з яких бачила вперше.

Потім усі роз’їжджалися. Я сіла в машину до далеких родичів, але біля аптеки попросила зупинитися й вийшла.

Зрозуміла, що гаманець залишила в авто Олега.

«Віра?!»

Я озирнулася — біля мене зупинився Дмитро, колишній друг з юнацької компанії. Тепер він виглядав зовсім інакше — дорослим і впевненим.

«Відвези мене додому», — попросила я.

Він усміхнувся: «Сімейка так і не прийняла тебе?»

Я лягла на сидіння, раптом вибалакавши: «У мене не може бути дітей…»

Дмитро замовк, потім сказав:

«Це в Олега не може бути дітей. Він перехворів у дитинстві. А тобі просто набрехали».

Я остовпіла.

Потім дізналася ще й про те, що він з Мариною — його коханкою — давно разом.

«Я рятував тебе на озері, — додав він. — Олег просто першим підбіг, коли ти приходила до тями. Я не став нічого казати, думав, ти закохана…»

Слова старої Тетяни, яку всі вважали божевільною, раптом набули сенсу:

«Пора виправити помилку».

Я зібрала речі за п’ять хвилин і сіла в машину до Дмитра.

«Куди?» — запитав він.

Я усміхнулася вперше за день:

«Не знаю. Просто вперед!»

І відчула, як з плечей звалюється тягар.

Я вільна.