Connect with us

З життя

Чекаючи на нього…

Published

on

Роса ще не зійшла з трави, туман повільно відступав на протилежний берег річки, а сонце вже викочувалося з-за зубчастої лінії лісу.

Микола стояв на ґанку, милуючись красою ранку, глибоко вдихаючи свіже повітря. За спиною почулися шльопання босих ніг. Жінка у нічній сорочці, накинувши на плечі хустку, підійшла і стала поруч.

— Добре ж як! — зітхнув Микола. — Іди в хату, застудишся, — ніжно промовив він, поправляючи хустку, що зісковзнула з округлого білого плеча.

Жінка притулилася до нього, обхопила його руку.

— Від’їжджати від тебе не хочеться, — сказав Микола, його голос став тихим від ніжності.

— То й не їдь, — голос жінки вабив, як спів сирени. «Задержуся, а далі що?» Ця думка прочинила розум Миколи.

Якби все було так просто, він би давно вже залишився. Але двадцять три роки життя з дружиною не викинеш, та й діти… Оксана, можна сказати, вже самостійна, частіше ночує у свого нареченого, ніж вдома. А Андрійку всього чотирнадцять — найскладніший вік.

Водій всюди знайде роботу, але чи заробиш тут великі гроші? Зараз він не шкодує їх, дарує дорогі подарунки Марійці. А якщо зарплата впаде вдвічі, чи буде вона любити його так само? Питання.

— Не починай, Марійко, — відмахнувся Микола.

— Чому? Діти виросли, час і про себе подумати. Сам казав, що з дружиною живете лише звички заради. — Марійка образилася і відійшла.

— Ех, якби знав раніше, що зустріну тебе… — Микола важко зітхнув. — Не сердься. Час їхати, я й так забарився. — Він хотів поцілувати жінку, але та відвернула обличчя. — Марійко, треба рушати, якщо хочу до вечора встигнути. Вантаж чекає, договір.

— Ти лише обіцяєш. Приїдеш, знову розхвилюєш душу — і назад до дружини. Набридло мені чекати. Михась давно вже кличе заміж.

— То йди, — Микола знизав плечима.

Він хотів ще щось додати, але передумав. Повільно зійшов з ґанку, обійшов хату і пішов городом до дороги, де на узбіччі чекала фура. Залишив машину там спеціально, щоб не турбувати село ранком.

Забрався в кабіну. Зазвичай Марійка проводжала його до фури, цілувала на прощання. Але сьогодні вона не пішла — справді образилася. Микола влаштувався зручніше, захлопнув двері. Перед тим як завести мотор, набрав номер дружини. При Марійці дзвонити соромився. Байдужий голос у трубці повідомив, що телефон вимкнено… Невідповідей теж не було.

Микола поклав телефон і завів двигун, прислухаючись до його потужного рику. Фура здригнулася, зітрясаючи решти сну, і повільно рушила, хитаючись на вибоїнах. Він дав короткий прощальний сигнал і додав газу.

Жінка на ґанку здригнулася, прислухаючись до віддаленого гуркоту, і пішла в хату.

У динаміках лунав бархатний голос Кобзона: «Кохана, кохана, кохана, мій ніжний земний янгол…» Микола підспівував, думаючи про залишену жінку. Але незабаром думки переключилися на дім: «Що там коїться? Другий день не можу додзвонитися. Приїду — розберуся…»

А Ольга, дружина Миколи, в цю мить приходила до тями після наркозу в лікарняній палаті і одразу все згадала…

***

Вони прожили з Миколою більше двадцяти років — двадцять чотири, якщо точно. Чоловік далекобійник, заробляв добре, сім’я міцна, квартира велика, двоє дітей. Оксана вже доросла, скоро вийде заміж, закінчила училище, працює перукаркою. Андрійкові чотирнадцять — мріє стати моряком.

І раптом цей дзвінок. Спочатку Ольга подумала, що це жарт чи помилка.

— Доброго дня, Ольго. Чоловіка чекаєте? А він затримується… — голос був солодким, обволікаючим, ніби мед.

— Що з ним? — нетерпляче перебила Ольга, одразу подумавши про аварію. Шлях далекий — хто знає, що могло трапитися? Вантаж дорогий везе — відповідальність велика.

— Трапилось. Він у коханки, — промуркотів голос.

— Хто це? — скрикнула Ольга у трубку.

— А ти жди, жди… — у відповідь пролунав жіночий сміх.

Ольга відняла телефон від вуха і перервала дзвінок. Але сміх лунав у голові. Її охопила паніка. ДуІван лагідно посміхнувся, простягнувши їй пакет із продуктами, і в цю мить Ольга відчула, що життя, навіть розбите на шматки, все ще може бути теплим.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + два =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

A Journey Back to Life

Hey love, Ive got a story I think youll find just as moving as when I first heard it, only...

З життя35 хвилин ago

I Called Off the Wedding.

15May2025 Diary I called off the wedding. Yes, thats exactly what happened, two weeks before the day we had been...

З життя2 години ago

By the Enchantment of the Pike…

By the pikes command Gillian had been an avid angler ever since she was a teenager, and even after she...

З життя2 години ago

Tying the Knot at 55: A First-Time Bride’s Journey

I was sixty when the wedding bells finally rang, and George was sixtyfive. It was my first marriage, his first...

З життя3 години ago

My Mother-in-Law Tried to Take Charge in My Kitchen, So I Showed Her the Door

Margaret Clarke tried to take charge of my kitchen, and I pointed her toward the door. Blythe, whos chopping onions...

З життя3 години ago

The Utterly Perfect Mummy

It was many years ago, in the quiet Yorkshire hamlet where my husbands family lived, that I first found myself...

З життя4 години ago

My Ex-Husband Showed Up to Apologise After He Heard About My Promotion

Congratulations, Emily! Youre now the regional director. The chairs still warm from the previous boss, and you already look right...

З життя4 години ago

Veterinary Care: Nurturing Our Four-Legged Friends

When they ask me to have a look at the cat, in case old age has gone to his head,...