Через скрутне становище родини жінка наважилася покинути власну дитину, немовля.

У давнину, у невеличкому селі, що притулилося біля звивистої річки, сталась подія, яка зворушила всіх мешканців. Бідність і безвихідь змусили молоду матір, Марію Шевченко, вчинити страшний вчинок вона поклала свою новонароджену донечку в кошик і пустила його течією. Серце їй боліло, але вона не бачила іншого виходу.
Та доля мала інші плани. Безпритульний пес, якого селяни звали Бурко, жив коло базару вже не один місяць. Він помітив кошик і, не вагаючись, кинувся у крижану воду. Хвилі билися об його тіло, але він боровся, дістався до дитини й обережно схопив кошик зубами. Люди на березі думали, що він просто витягне дівчинку на суходіл.
Але Бурко здивував усіх. Він побіг до найближчої хати, де жила стара знахарка, Олена Іваненко, і голосно гавкав, доки вона не вийшла. Жінка одразу зрозуміла, що дитина переохолола, і почала рятувати її, поки інші кликали на допомогу.
Дівчинку забрали соціальні служби, а Марію чекав суд. А от Бурко, якого раніше ніхто не помічав, став легендою села. Йому збудували лігво, годували щодня й прозвали «Вартовим Річки».
Ця історія змусила людей задуматися: як так сталося, що злидні довели матір до такого? І що це за світ, де бездомна тварина проявляє більше відваги й доброти, ніж деякі люди? Виявилось, що справжня героїсть часто приходить звідкись зовсім несподіваного навіть від того, хто нічого не просить, але віддає все.