Чоловік на відпочинку, а вагітна дружина — до свекрухи в город: щасливий фінал

Михайло вирішив, що виснажився на роботі і йому потрібна відпустка на морі. Про свою вагітну дружину він навіть не подумав, збирав речі тільки для себе.

— Оленко, не починай. Ти ж знаєш, що я втомився і хочу відпочити.

— А мені це, за твоєю думкою, не потрібно? Я ж на шостому місяці, а ти кажеш їхати до твоєї мами копати город!

— І що тут такого? Мама тобі допоможе, а свіже повітря буде тільки на користь.

Оленка промовчала, нічого не відповіла, тому що знала, сперечатися з чоловіком марно. У селі свекруха зустріла її не дуже привітно.

— Загнала мого сина так, що він втік від тебе на море! Так тобі й треба.

— Він не втік, я сама його відпустила. Чи вам цього не знати, тьотю Ніно?

Оленка копала той город весь день. Сонце палало, спина дуже боліла, а від запаху землі її постійно нудило. Ноги у неї постійно набрякали, вона не могла швидко рухатися. Коли було зовсім важко, вона просто сідала й нічого не робила, окрім як гладити свій живіт. Увечері вона чула, як свекруха обговорювала її з сусідками.

— Ледача до жаху! Ноги у неї набрякли! Раніше наші жінки в полях народжували, вставали й далі копали! Не невістка, а цариця!

Через кілька тижнів Михайло повернувся відпочивший, задоволений і засмаглий.

— Оленко, привіт! Ти не уявляєш собі, які там раки я їв! А пляж який! Наступного року обов’язково поїду туди з тобою.

— Михайле, нікуди ми не поїдемо. Я йду.

— Куди? У тебе справи?

— Ти не зрозумів. Від тебе йду.

— Це такий жарт? Ти ж пропадеш без мене, кому ти потрібна?

— Зараз і перевірю.

Вперше за роки життя з чоловіком, Оленка зрозуміла, що таке свобода. Так, вона не знала, куди їй йти, що робити далі, але в одному була впевнена, без Михайла їй буде краще. У кишені було трохи грошей, а за дитячими речами вона вирішила не повертатися в квартиру. Прийняла вагітну Оленку найкраща подруга Оксана.

— Оленко, у мене є вільна кімната, можеш жити стільки, скільки тобі потрібно! І навіть не думай про погане, все вдасться!

Михайло ніяк не міг повірити, що його дружина його залишила. Він дзвонив їй безліч разів на день, приходив до порогу квартири Оксани з квітами, але подруга його не впустила, Оленка так сказала.

— Михайле, йди і забудь дорогу до нас. Оленка — не служниця. Ти сам винен.

Хлопець писав листи, які Оленка іноді читала. В них він просив вибачення, казав, що був дурень, сумує і любить. Заради майбутньої дитини просив пробачити його і повернутися в родину.

Пологи у Оленки були важкими, але коли вона взяла на руки сина, про все забула. Поступово життя у неї налагоджувалось, було важко, але друзі допомагали. Михайла вона не пробачила, але з сином бачитися дозволяє.