Чоловік поспішав до аеропорту: але те, що він побачив дорогою, вразило його — він зупинився

Сьогодні я поспішав до аеропорту, але побачив щось, що змусило мене зупинитись.
Дощ лівав, як із відра, а я вже запізнювався на рейс до Львова. Раптом біля дороги помітив жінку з дитиною вони стояли під дощем, без парасолі. Хотів проїхати повз, але серце стиснулось. Зупинився, вийшов з авто.
Доброго дня, сказав я. Чи можу чимось допомогти? Чому ви тут з цим малесеньким?
Нам нема куди йти, відповіла вона, притискаючи до себе дитину. Чоловік нас вигнав…
Не думаючи довго, дістав ключі від своєї квартири у Києві й наказав водію відвезти їх туди, забезпечити всім необхідним.
Повернувся через два тижні. Постукав у двері ніхто не відчиняє. Увійшов сам і застиг на порозі.
У вітальні стояла жінка, але не та, що тоді під дощем. На підлозі акуратні іграшки, на столі тепла вечеря. На фортепіано лежала записка: «Дякуємо за вашу доброту. Ми вдома».
А в кутку, закутаний у плед, сидів хлопчик. Він був незнайомим, але його очі… такі самі, як у того малюка, тільки тепер йому вже сім.
Жінка подивилась на мене й усміхнулась, але в її погляді була тривога: «Він сам нас знайшов. Ми називаємо його… нашим дивом».
Щось стиснуло мені груди. Це була не просто подяка. Це була таємниця, яка змінила все.
Сьогодні я зрозумів: іноді ми рятуємо інших, але насправді вони рятують нас.