Connect with us

З життя

Чоловік залишив дружину у пологовому будинку.

Published

on

Микола залишив свою дружину Ярину, коли вона перебувала в пологовому будинку. Дізнавшись, що дитина народиться з інвалідністю, він залишив сім’ю, а через багато років вирішив повернутися та вимагати грошей.

Лікар сказав Ярині: – Ваш син ніколи не зможе ходити. Це ще добре, що він залишився живий після такої родової травми. Ярина міцно притиснула до грудей сина й промовила: – Це мій син, і я завжди буду з ним поруч, чого б мені це не коштувало… а наш тато нам допоможе.

Коли Ярина сказала Миколі, що син не зможе ходити, той трохи розгубився, а потім, опанувавши себе, сказав: – А як же я буду з ним грати у футбол? Як ми будемо працювати у майстерні? І взагалі, навіщо такий син, який буде немічним.

Микола вирішив запитати поради у своєї старшої сестри. Ярина, звісно, не чекала, що Олена зможе таке сказати. Адже вона здавалася їй мудрою жінкою. А Олена сказала наступне: – Навіщо вам ця дитина, справжній тягар у житті. Ви ще молоді й зможете народити здорових дітей, і будете жити щасливо.

– Так це, дружина-то проти, вона не хоче від нього відмовлятися. Вчепилася у нього та не відпускає, – пробурмотів Микола.

– Так, а ти не будь ганчіркою і нити не треба. Візьми і постав їй умови, щоб вона вибрала або тебе, або свого сина з інвалідністю. І якщо вона не дурна, то вибере тебе, адже хвора дитина їй не по кишені.

Наблизився час виписки. На виписку до Ярини і сина прийшли її мама та подруги. Чоловік так і не з’явився, ніби крізь землю провалився. Сам подав на розлучення та виплачував копійки за призначеними аліментами.

Ярина за фахом юристка, змогла влаштуватися й проводити консультації вдома. Вона допомагала таким же мамам, які залишилися без чоловіків, але зі своїми дітьми. Через рік жінка змогла відкрити своє підприємство і зарекомендувала себе як висококваліфікована спеціалістка. Створила клуб для сімей, де є діти з інвалідністю, щоб люди спілкувались між собою та давали одне одному поради. Усьому клубу вдалося домогтися для своїх дітей безкоштовного відвідування басейну, квитків у театри. У малюків від щастя сяяли очі, а батьки плакали. Батьки зрозуміли, що дітям можна показувати світ, а не сидіти цілими днями в квартирі.

Ярина робила все для свого сина, аби він усміхався і радував її своїм гарним настроєм. Часто вони літали на море, відпочивали. Ярина обійшла всіх лікарів, тільки ось син на ноги так і не став, але болі зменшилися. Максим почав займатися бальними танцями на візках. Хлопець досить кмітливий, навіть на дистанційному навчанні в школі зміг бути відмінником. Після закінчення школи він вступив до інституту на програмування, адже ця спеціальність була йому дуже близька.

Після отримання диплома Максим влаштувався на високооплачувану роботу і став заробляти більше, ніж мама. Він завжди дарував їй подарунки, які замовляв через інтернет. Ярина усміхалася, і по її щоках несвідомо текли сльози. Їй було дуже приємно, що у неї такий турботливий син. Максим виріс добрим і щедрим. А також він почав вести свій блог, який розкрутив за кілька тижнів. Тепер він відомий блогер.

У своїх відео він розповідає про життя людей з інвалідністю, яких закликає не впадати у відчай, а навпаки продовжувати жити, незважаючи ні на що. Він був настільки оптимістом, що не кожен так зміг би.

Якось днями у Ярини задзвонив телефон, вона взяла трубку і почула голос колишнього чоловіка. Він сказав: – Мені показали Максима, що він зараз відомий блогер, і натякнули, скільки може заробляти грошей. Треба зустрітися і поговорити.

Ярина і Микола домовилися зустрітися в кафе неподалік від дому. Микола був здивований тим, що дружина перетворилася на красуню. А син Максим так взагалі виріс сміливим молодцем. Ярина одразу вирішила перебити колишнього чоловіка і запитала: – Давай ближче до справи? Чого прийшов? Що тобі потрібно? Всі ці роки ти навіть не з’являвся і не цікавився сином, а тут раптом прийшов.

– Ти он яка гарна стала. На дорогій машині приїхала. Живете заможно. А ось у мене є синок, братик Максима. Він потрапив у біду, сів п’яним за кермо і збив молоду дівчину на пішохідному переході. Тепер йому світить серйозний термін. А якщо заплатимо за шкоду, можуть дати умовний термін.

Ярина не могла повірити, що колишній чоловік буде просити у неї грошей. Вона була в шоці. Дивлячись на Миколу, вона сказала: – Значить, ти залишив мене з дитиною з інвалідністю на руках, навіть жодного разу не зателефонував і не з’явився, щоб дізнатися, як я і син почуваємося, чи в чомусь потребуємо. Зате ти виховав сина, який дозволив собі сісти п’яним за кермо, ледь людину не вбив і калікою не залишив. І ти маєш нахабство просити в мене грошей?

– У вас тих грошей кури не клюють. Тобі шкода, чи що? Адже це брат Максима. От ви всі багатії такі, жадібні на гроші.

– Знаєш що, забудь мій номер і більше не дзвони та не приходь. Знати тебе не хочу.

Тепер Микола почав писати Максиму на пошту і тиснути на жалість, щоб той дав грошей.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − п'ять =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

I was ten when my father first didn’t call me to breakfast, but silently led me out into the yard. That morning, the frost on the window looked like intricate lace, and the air stung my lungs. I wanted to hide under my duvet, pretend I hadn’t heard the door creak, that I wasn’t the boy whose turn it was today to fetch firewood for the stove.

I was ten the first time my father didnt call me in for breakfast, but quietly ushered me outside instead....

З життя15 хвилин ago

Twice a week, my father would leave home for a few hours and return full of energy and in an excellent mood.

When I was ten years old, and my brother was twelve, he spent most of his days playing football outside...

З життя60 хвилин ago

Sometimes Life Surprises You…

Sometimes, thats just how it goes The arrival of little George was awaited with great anticipation by his parents. But...

З життя1 годину ago

I used to steal the poor boy’s lunch every day just for a laugh—until a hidden note from his mum turned every bite into guilt and ashes.

I used to steal the same boys lunch every day at school, doing it not out of hunger but simply...

З життя1 годину ago

“Don’t Hit My Back!” Children on the Road and Frustrated Commuters

While mothers flood online forums with frantic queries about what essentials to pack in their first-aid kit and whether prams...

З життя1 годину ago

“Poor Signal, I’m On Site”: My Husband Left for Work, but a Week Later My Mum Saw Him in Another Area with a Pram. I Went to Investigate

Two weeks ago, I was standing on a cold railway platform, wrapped tightly in my winter coat, waving goodbye to...

З життя2 години ago

When We Adopted a Retired German Shepherd, We Had No Idea How Much He Would Change Our Lives

After a months intense training as a dog handler, Arthur was entrusted with a German Shepherd named Charlie. The three-year-old...

З життя2 години ago

I live just a street away from a local high school, and recently, the noise has returned to our road—boys with large backpacks, untucked shirts, laughter, hurried mums, bicycles dropping students off at the corner. For most people, this is just everyday life. For me, it hits straight in the chest. Three years ago, my son, then in Year 11, passed away, and since then, this season is the hardest for me.

I live just off a side street from a secondary school, and lately, the noise outside has crept back over...