Connect with us

З життя

Чому свекруха обожнює одного онука, а іншого наче не помічає?

Published

on

Молодший онук — не рахується? Чому свекруха любить одного, а про другого наче й забула…

Інколи найболючіші рани завдають не вороги, а ті, кого ми колись вважали родиною. Моя історія — саме про це. Мене звуть Оксана, я заміжня вже шість років за Богданом, у нас чудовий син Ярик. Але, на жаль, з моменту його народження у нашому житті живе тінь — байдужість його бабусі по батькові, моєї свекрухи.

Все почалося ще до появи Ярика. Коли я познайомилась із Богданом, він уже два роки був у розлученні. Його синові від першого шлюбу тоді було п’ять. Богдан не приховував, що платить аліменти й бачиться з сином, але підкреслював, що стосунки з колишньою дружиною завершені, і втручатися в наше життя вона не стане. Ми обоє тоді вірили, що почали з чистого аркуша.

Свекруха з перших днів ставилася до мене холодно. Не скажу, що грубо, але трималася осторонь. Я розуміла: можливо, вона все ще сподівається, що перша невістка повернеться. А може, вважає мене «розлучницею», хоча Богдан пішов ще до нашої зустрічі. Я намагалася не звертати уваги на її холодність. Але те, що сталося потім — боляче, ніж будь-які слова.

Коли народився Ярик, свекруха навіть не подзвонила. Ні вітання, ні візиту — мовчання. В той час, як старшого онука вона продовжувала бачити регулярно: забирала на вихідні, водила на гуртки, дарувала подарунки. А про Ярика — наче й не чула.

Богдан був засмучений, але сподівався, що вона отямиться, звикне. «Мама трохи консервативна, — казав він. — Їй потрібен час». Він пропонував привезти Ярика до бабусі сам, але я відмовилася. Як можна залишати дитину з жінкою, яка навіть не бачила його в очі? Раптом вона й не прийме його?

Роки минали. Нашому синові вже майже чотири. Він виріс веселим, товариським хлопчиком. Його часто відвідує старший брат, і це тішить — діти знайшли спільну мову, незважаючи на різницю у віці. Мої батьки обожнюють онука, приїжджають що-вихідних. А бабуся з боку батька — так і не прийшла.

Ні на перший день народження, ні на другий, ні на третій. Ми не запрошували — навіщо нав’язуватися? Ми не нагадували — не хотіли принижуватися. Усередині мене було стільки болю, стільки образи, що я просто вирішила: хай буде так. Не потрібна — то й не треба. Вона не бабуся, якщо їй байдуже.

Але найгірше — бачити Богданове обличчя. Він мовчить, не скаржиться, але я ж бачу — йому боляче. Він усе життя вважав матір доброю, уважною. Він не розуміє, як можна так легко відвернутися від власного онука. Ми багато разів про це говорили. Він навіть намагався поговорити з нею, але вона відповідала ухильно — боляче, зайнято, немає часу.

Я розумію, що серцем він досі сподівається. Що одного дня вона постукає у двері, принесе торт і скаже: «Пробач, я була неправа». Але я вже не чекаю. І не хочу, щоб мій син ріс у очікуванні чуда, якого може й не бути.

Ми дали Ярику все, що могли: любов, турботу, підтримку. У нього є батьки, які його обожнюють, дідусь із бабусею з мого боку, старший брат. І якщо бабусі з боку батька в його житті нема — значить, так і має бути. Я не збираюся силою втягувати в наше життя людину, яка сама відвернулася.

І все ж — серце матері не кам’яне. Інколи я ловлю себе на думці: а раптом одного дня він запитає, чому бабуся до нього не приходить, чому не запрошує в гості, чому у брата є бабуся, а в нього — ні? Що я йому скажу? Що вона його не любить? Що він їй чужий?

Я не хочу, щоб мій син почував себе нелюбим, непотрібним. Але й брехати йому не буду. Нехай краще зростає з розумінням, що любов не можна вимагати. Її або дарують — або ні.

Богдан досі не змирився. Він сподівається, що одного дня його мати усвідомить, що обділила увагою невинну дитину. Що захоче наздогнати втрачене. А я просто молюся, щоб Ярик не відчув того холоду, що колись відчула я. Бо ніщо так не болить, як байдужість рідних.

І якщо свекруха одного дня прочитає ці рядки — нехай знає: двері нашого дому відкриті. Але не назавжди. Любов онука треба заробити — не словами, а вчинками. Поки не пізно…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + 3 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Любовница без удачи: Когда брак обходит стороной до тридцати

Елена была несчастна в любви. До тридцати лет просидела в девках, а потом смирилась: нужно искать мужа, хоть какого-нибудь. О...

З життя14 хвилин ago

Зрада на весільному бенкеті

Олена Миколаївна постукала у двері квартири сина та невістки. Її переповнювала радість — хотіла показати фото з розкішного весілля молодшої...

З життя17 хвилин ago

Чому ти просиш мене розділити спадок?

**Щоденник** Вечір у нашому затишному домі у Львові був спокійним. Я, Соломія, щойно закінчила мити посуд після вечері, мій чоловік...

З життя17 хвилин ago

«Подарунок» свекрухи, що зруйнував нашу першу радість

Ось перероблена історія у українському культурному контексті: Михайло й Соломія влаштували весілля на широку ногу. Святкували у ресторані, запросивши шістдесят...

З життя34 хвилини ago

Тінь підозри на заміському горизонті

Тінь підозр на дачному обрії Ганна, сидячи у своєму затишному будиночку в передмісті Білої Церкви, перегортала старий блокнот у пошуках...

З життя35 хвилин ago

Загадка омріяного презенту

**Таємниця обіцяного подарунка** У просторній залі ресторану в самому серці Львова гуляли весілля Соломії та Дмитра. Гості скакали, музика ллється,...

З життя58 хвилин ago

Подарунок на річницю, що змінив моє життя назавжди

Свято подарунку, який перевернув моє життя Соломія уважно розглядала своє відображення у дзеркалі. Сьогодні вона була особливо гарна: акуратна зачіска,...

З життя1 годину ago

Розгадка обіцяного сюрпризу

У просторному залі ресторану в центрі Львова греміло весілля Оксани та Івана. Гості веселилися, музика лилася рікою, а молодята сяяли...