Чому ти наполягаєш на поділі спадку?

**Щоденник**

Вечір у нашому затишному домі в Чернівцях був тихим і спокійним. Я, Соломія, щойно вимила посуд після вечері, мій чоловік Олексій грав із нашим сином Ярославом у шахи, а молодша донька Олеся укладала ляльок. Раптом дзвінок у двері перервав цю гармонію, ставши початком родинної драми. Моя мати, Марія Степанівна, вдерлася в наше життя зі звинуваченнями, що перевернули все догори дригом. Її слова про совість і спадщину досі дзвенять у вухах, а біль від несправедливості рве серце.

Ми з Олексієм переглянулися — гостей отак пізно ми не чекали.

— Може, сусіди? — припустив Олексій і піш відчиняти.

Але на порозі стояла моя мати, Марія Степанівна, із суворим виразом обличчя.

— Мамо? — здивувалася я. — Що трапилося?

— Трапилося, і ще як! — відрізала вона, рішуче йдучи на кухню. — Я гадала, сама здогадаєшся, але, бачу, не до тебе!

— Про що ти? — збентежено спитала я, відчуваючи, як усередині росте тривога.

— Як у тебе з совістю? — несподівано випалила мати. — Ділитися не збираєшся?

— Ділитися? Чим? Мам, поясни нормально! — я дивилася на неї в повному розгубленні.

Олексій, зрозумівши, що розмова буде складною, тихо повернувся до Ярика, залишивши нас наодинці.

— Чаю налити? — запропонувала я, намагаючись згладити напругу.

— Води, — буркнула мати, і її різкий тон дав зрозуміти: легкої бесіди не буде.

— Як у тебе з совістю? — повторила вона, примруживши очі. — Коли ділитимешся?

— Мам, я правда не розумію. Говори прямо! — почала втрачати терпіння.

— Спадщину від тітки Ганни отримала, а з родиною поділитися не поспішаєш! Усе собі хочеш забрати? — нарешті випалила вона.

Я завмерла. Дев’ять місяців тому моя тітка Ганна, сестра матері, заповіла мені квартиру, дачу й заощадження. Це було її рішення, і я вважала його справедливим, адже саме я доглядала за нею останні роки.

— Чому я повинна з кимось ділитися, якщо тітка Ганна залишила усе мені? — відповіла я.

— Оце так! — обурилася мати. — Квартира, дача, гроші — усе тобі! А я, між іншим, її сестра, законна спадкоємиця! Так, ми не ладнали, але це не означає, що усе має дістатися тобі. А твоя сестра Мар’яна? Чому їй нічого?

— Мам, за законом ти могла б претендувати, лише якби була на пенсії й на утриманні в тітки. Але ти ще працюєш! А Мар’яна тут ні до чого, — спокійно пояснила я.

— Тобто все собі забираєш? — її голос тремтів від гніву.

— А чому б і ні? Коли Мар’яна двічі вигравала у лотерею, вона ж ні з ким не ділилася, — нагадала я.

— Не порівнюй! Триста тисяч і твоя спадщина — небо й земля! — відрізала мати, встала і, не попрощавшись, тріснула дверима.

Я залишилася на кухні одна, приголомшена. Ми з Мар’яною, моєю молодшою сестрою, завжди були різними. Я на п’ять років старша, закінчила медичний, працюю педіатром у приватній клініці. Мар’яна вийшла заміж одразу після школи, народила двох синів, Романа й Андрія, і ніколи не працювала. Ми з Олексієм після весілля оселилися в будинку, який він збудував із батьківською допомогою. Коли народився Ярик, а потім Олеся, моя свекруха, Надія Іванівна, взяла на себе догляд за онуками, щоб я могла закінчити навчання й вийти на роботу. Без неї ми б не впоралися.

Мати ж завжди вважала, що мені все дається легко, а Мар’яні не везе. Вона з чоловіком і дітьми живе в батьківському домі, і вся їхня допомога йде саме їй. Спадщина тітки Ганни стала для матері справжньою занозою. Вона щиро вірила, що я зобов’язана поділитися з сестрою, і не полишала спроб мене переконати.

— Соломієчко, ти маєш зрозуміти: віддати Мар’яні половину — це чесно й благородно, — твердила вона.

— Гаразд, мамо, а їхній дім, де ви живете з татом і Мар’яною? Кому він дістанеться? — спитала я.

— Це Мар’янина частка, навіть не дивись туди, — відрізала мати.

— Чому не порівну? — обурилася я.

— Бо в тебе вже є дім! — відповіла вона.

— Це ж не мій дім, а Олексія! А що дістанеться мені? — намагалася достукатися.

— Чого тобі бракує? Дім є, діти ростуть, свекруха допомагає. Ще й чого? — її слова різали, ніж ніж.

— Але це все не ваша заслуга! Дім — від Олексія, з дітьми допомагає Надія Іванівна. А ви? Ти хоча б раз посиділа з Яриком чи Олесею? Усе робила свекруха, навіть звільнилася заради нас! — не стрималася.

— Ми з батьком тебе виростили, — кинула мати.

— І Мар’яну виростили, і досі їй допомагаєте. А тепер хочете забрати в мене те, що я отримала по праву. Скільки разів Мар’яна відвідувала тітку Г— Коли ти нарешті зрозумієш, що справедливість — це не тільки твої вимоги, а й моя правота? — прошепотіла я, стискаючи кухонну серветку в руках.