Чому ти не допоможеш сестрі пережити розлучення? – мати засуджує.

– Не хочеш допомогти сестрі? Їй важко після розлучення, – докоряла мати.

Дві сестри сиділи за круглим столом у будинку матері, слухаючи її невдоволення.

– Твій Роман – справжній розбещений! – без сорому констатувала Світлана Олександрівна. – Вахтовим методом працює, а додому приносить копійки!

– Мамо, хіба шістдесят тисяч гривень уже не гроші для тебе? – обурено запитала молодша дочка Валентина.

– Мені взагалі байдуже. Головне, щоб він міг забезпечити тебе, – мати з досади піджала губи.

– Він і забезпечує, – нахмурилася дівчина.

– Не бачу! Ти ось вчора позичила у мене п’ять тисяч, – нагадала Світлана Олександрівна. – Не може тебе прогодувати, розлучайся! Шукай того, хто зможе! До того ж, глянеш на нього і одразу зрозуміло, що без клепки.

– Мамо, мені здається, це вже зайве, – мовчки перебила Галина, вирішивши вступитися за сестру.

– Чи я не правду кажу? Якийсь неказистий, рудий ще й шепелявий, – з усмішкою говорила жінка і закочувала очі. – Ти, Вале, варта кращого. Поки не пізно, тобі треба розлучитися, – додала вона, звертаючись до молодшої дочки.

– Мамо, у Романа золоті руки. До того ж, з обличчя воду не пить, – бачачи, як мати тисне на сестру, сказала Галина. – Якщо ти все міряєш матеріально, то у нього є квартира, машина, і Віку він любить, це одразу видно.

Світлана Олександрівна з неприхованою презирливістю глянула на старшу дочку.

– Ти сама живеш одна, хоча тобі вже тридцять, так що не лізь зі своїми порадами, – відмахнулася мати від Галіни. – У сорок взагалі за будь-кого вхопишся…

Валентина мовчки слухала матір і сестру, беземоційно спостерігаючи то на одну, то на іншу.

– Ти його хвалиш… Квартира однокімнатна в хрущовці, машина вітчизняна, сказати комусь соромно, – все одно хвалитися нічим, – зверхньо проговорила Світлана Олександрівна.

– Вале, що ж ти думаєш? – Галина звернулася до мовчазної сестри. – Чи маєш якусь думку?

– Не знаю, можливо, мама в чомусь права, – тихо промовила дівчина, яка спочатку захищала чоловіка, а тепер стала поступатися думці матері. – Він нещодавно сказав, що мені слід шукати роботу…

– Вось бачиш! – склала руки на животі Світлана Олександрівна. – До цього вже дійшло. Страшно уявити, що далі буде!

– А чому Валя не повинна працювати і сидіти вдома? Мало хто може собі таку розкіш дозволити. Дивуюсь, як Роман раніше не змусив її шукати роботу, – висловила свою думку Галина.

– Не можу зрозуміти, чому ти так завзято за нього заступаєшся? Може, приглянула собі теж? – впилася очима жінка в обличчя дочки.

– Бо боюся, що своїм тиском ти зіпсуєш життя моїй сестрі, – спокійно пояснила дівчина.

– Це вже не твоє діло, – грізно гаркнула на старшу дочку Світлана Олександрівна. – Лізеш зі своїми порадами. Вале достойна більшого. Якби він її любив, зробив би усе, щоб вона не знала жури. Ще б хай хоч і зовнішньо виділявся, а в нього – ні виду, ні статі, та ще й грошей немає…

Валентина, розкривши рота, сиділа за столом, зловлюючи кожне слово, яке вимовляла мати.

Напучування Світлани Олександрівни дало свій результат. Дуже швидко дівчина почала висловлювати претензії до Романа.

– Як вважаєш, ти гідно заробляєш? – поцікавилася у чоловіка дівчина.

– Нормально, а що?

– Я так не вважаю, – похитала головою Валентина. – Думаю, тобі варто пошукати іншу роботу.

– Іншу? Мене й так все влаштовує, – з байдужістю, проте насторожившись, відповів чоловік.

– А мене – ні! – категорично заявила дівчина. – Квартира маленька, машина вітчизняна… Навіть перед сусідами похвалитися нічим…

– Дивно, раніше тебе це влаштовувало, – замислено сказав Роман. – Що змінилося?

– Нічого не змінилося, просто я почала дивитися на тебе по-іншому. Раніше почуття і емоції заслоняли мені очі, а тепер я бачу все як є, – виправдовувалася перед чоловіком Валентина.

– Чудово, – байдужо відповів чоловік, вирішивши, що на цьому вона заспокоїться.

Однак дівчина, підбурювана Світланою Олександрівною, продовжувала тиснути на Романа.

– Слухай, мене починає дратувати твоє невдоволення, – промимрив крізь зуби чоловік. – Я все почув, але як би не хотів, нічим не можу допомогти тобі.

– Мені потрібен чоловік, який буде розвиватися, а не застигне на одному рівні, – похмуро виголосила Валентина.

– Вибач, що я не такий! – холодно відповів Роман і пішовши до спальні, відкрив шафу з речами дружини. – Збирайся!

– Куди я повинна збиратися? – піднявши брови, здивувалася дівчина.

– Туди, де буде квартира в новому будинку і закордонний автомобіль, – сухо констатував чоловік. – Ніколи собі не пробачу, якщо ти проведеш усе життя з таким невдахою, як я. Я впевнений, що тобі одного разу поталанить, і ти знайдеш людину, яка обсиплє тебе золотом і діамантами. На жаль, я так не можу…

Першою про те, що Роман вигнав Валентину з дому, дізналася Світлана Олександрівна.

– От негідник! Хто б міг подумати, що він так вчинить?! Треба було взагалі за нього не виходити, – охала мати, сиплячи на адресу зятя прокльони і всілякі кари за підлий вчинок.

– Я його всього лише просила розвиватися і більше заробляти, – розмазуючи сльози по щоках, сказала Валентина.

– Що про нього говорити? Бидло, він і в Африці бидло. Нічого, ти собі кращого знайдеш, а Ромко ще свої лікті буде кусати і повзати у тебе під ногами, – підтримала дочку Світлана Олександрівна.

Залишившись без квартири і чоловіка, Валентина оселилася в будинку матері у своїй дитячій кімнаті.

– Що ти тепер будеш робити? – поцікавилася у сестри Галина, яка приїхала на перший заклик матері.

– Нічого, – з байдужістю відповіла дівчина, втупившись у телефон.

– Про роботу не думала? – прямо запитала молодшу сестру Галина.

– Не думала. Навіщо вона мені? Просто знайду мужика побагатше Ромки, – діловито відповіла Валентина.

– Чого ти до сестри причепилася? Вона такий стрес пережила, нехай відпочиває, – заступилася за молодшу дочку Світлана Олександрівна.

Майже два місяці жінка тягнула на собі дочку, яка лежала на дивані.

Однак згодом вона зрозуміла, що самотужки не справиться, тому зателефонувала Галині й вимагала приїхати.

Після роботи дівчина завітала до матері, вирішивши, що в неї до неї якесь термінове питання.

– Допомогти сестрі не хочеш? – осудливо запитала Світлана Олександрівна.

– Чим?

– Не чим, а у чому, – поправила дочку жінка. – У фінансовому плані. Нам двом важко.

– Хто тебе змушував капати Валі на мозок і радити розлучитися? – Галина шокувала матір несподіваною заявою. – Не лізла б ти, і все би було добре.

– Ось як?! – схопилася за серце Світлана Олександрівна. – Як у тебе тільки язик повертається таке казати? Рома твій бовдур, негідник і трус! Не справився з такою, як Валя, от і здався. Знаєш що? Пішла ти звідси добром! Більше тебе бачити не можу! Замість допомоги ще й засуджувати нас надумала!

На крик жінки з кімнати вийшла Валентина, неквапливо підійшла до сестри.

– Стаєш на захист людини, яка мене зрадила і виставила на вулицю?

– Ти сама винна! Менше слухай маму…

– Ти ще мене навчати наважилася? Думаєш, найрозумніша? Чого тоді сама без чоловіка? – заплакала Валентина.

Галина похитала головою, слухаючи істерику сестри і матері, і рушила до виходу.

Бажання спілкуватися з родичами у неї більше не виникло. Як, власне, і у Валентини з Світланою Олександрівною.