Де ти, моя любов?

Де була та любов?

Ярослава була жвавою, веселою, гарною дівчиною. Коло неї завжди кружляли хлопці, але вона не поспішала, вибирала. З роками її вимоги до нареченого ставали вищими.

Мати виховувала її сама. Ярослава добре знала, що значить рахувати кожну копійку. У неї не було того, що було у подруг. Тож вона вирішила: вийде заміж лише за заможного.

І одного дня зустріла чоловіка своєї мрії: розумного, статного, успішного, з грошима, квартирою в Києві та машиною. Про що ще мріяти? Справжній принц. Звичайно, вона закохалася. Вона була гарненькою, але за душею — нічого, крім самої себе. Молодість і краса теж товар, але вона цього ще не усвідомлювала.

Ярослава закохалася. Та й як не закохатися, коли тебе оточують увагою, виконують усі бажання, а навколишні тільки й дивляться з заздрістю?

Вона привела нареченого додому, щоб познайомити з матір’ю. Була впевнена: він не може не сподібатися. Хіба не кожна мати мріє про кращу долю для доньки? А тут — справжнє щастя: дочка буде жити, як у маслі. Та коли жених пішов, мати несподівано висловила зовсім іншу думку.

— Так, хлопець вартий. Але незрозуміло, що він знайшов у тобі. Ти молода та вродлива, але таких — повно. Чому саме тебе? Ох, доню, краще б вибрала простішого. Ви з різних світів. До того ж, він набагато старший. Напевно, був одружений, є діти. Не заплющуй очі. Зараз здається, що це неважливо. Запам’ятай моє слово — щастя з ним не буде.

— Побачимо, — гордо відповіла Ярослава. — А з дружиною він давно розійшовся. Син живе за кордоном.

— Тобі доведеться вигинатися, щоб відповідати його очікуванням. Пам’ятаєш казку про Попелюшку? Принц закохався, коли вона вся в шовках. Та то казка, а в житті так не буває. Про що ви говоритимете? Вона — про горщики, а він — про державні справи? Інтереси різні, цілі різні. Одного дня він обере рівню собі — не сам, світ змусить. Буде соромитися тебе. Ви різні, — зітхнула мати. — Пограється — і кине.

— Не чекала такого від тебе, мамо. Думала, порадуєшся за мене. А ти все невдоволена. І що? Не виходити заміж? Боятися, що кине?

— Я не проти, але… — почала мати, але Ярослава перебила.

— Вийду за простого хлопця, такого, як я. Хіба це гарантує, що не розійдемося? Не відмовляй мене, мамо, я вже вирішила. Скільки буде щастя — стільки й буде. Хоч поживу без турбот про гроші.

— Може, ти й права, — здалася мати. — Лиш би час щастя затягнувся, — зітхнула вона.

Ярославі було приємно, що жінки заглядаються на Олега, кидають на неї заздрісні погляди. Він заїжджав за нею на роботу, і колеги поводили головами, проводжаючи їх очима. Але він обрав її — значить, кохає. А любов покриває всі нерівності. Що там казав апостол?

Олег зробив їй гарну пропозицію, подарував перстень з діамантом — не маленьким, а цілих сім каратів. Голова кружляла від щастя. Ні, у них усе буде інакше, не так, як лякала мати. Вона була впевнена.

Настав час вибирати весільну сукню. Ярослава чекала цього моменту, переглядала сайти. Але ціни лякали. Вони домовилися піти в салон на вихідних, але Олега затримали справи. Він дав їй картку, щоб купила найкращу сукню і не економила.

Мати не пішла з нею. Звикла до ощадливості, вона б тільки охала, побачивши цінники. А близької подруги, щоб порадити, не було. Тож Ярослава пішла сама.

Побачивши ряди білосніжних суконь, вона завмерла, немов увійшла у казку. Її майбутнє і справді видавалося казкою. Але ціна першої ж сукні змусила її здригнутися. Таких грошей вона не заробляла й за три місяці. Відчула себе самозванкою, яка не має права тут бути.

Продавщиця підійшла знисхідною усмішкою. Ярославі стало болісно соромно, що та відразу зрозумла її стан. Вона зібралася й почала несміливо описувати сукню своєї мрії. Як і всі дівчатка, змалку уявляла її, навіть малювала.

Продавщиця підбирала сукні, від яких у Ярослави перехоплювало подих. Вона вирішила не дивитися на цінники. Олег сказав не економити. Він мав пишатися нею. Та як же важко було вибрати! Усі були чудові, кожна пасувала б. Почала приміряти — і забула про все. І до неї вже всміхалися не зверхньо, а з повагою.

Як же приємно не рахувати гроші, брати те, що подобається. Якби ще Олег був тут. Сидів би з кавою, як у кіно, а вона виходила б у новій сукні. Він би ледь помітно кривився, і продавці метушилися б знайти ще кращу…

Сукню вона все ж обрала. Вона сиділа, як лита. Щоб жених не побачив, а мати не знепритомніла від ціни, Ярослава залишила її в салоні до весілля. Сукня підкреслювала її вроду й стрункість.

Весілля гуляли в модному ресторані за містом, з феєЯрослава подивилась на сина, потім на цю сукню, що висіла в шафі, і зрозуміла – справжня любов чекає її не в минулому, а в майбутньому, яке вона сама побудує.