Добробут зобов’язує: допомога близьким як обов’язок!

– Галина, ти вдома?

– Ні, ще йду. Щось сталося?

– Треба поговорити. Через скільки будеш?

– Через півгодини. Що трапилося, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Галиною та її мамою Валентиною Олександрівною.

Галина не встигла переодягтись і розібрати пакет з продуктами, як раптом хтось задзвонив у двері.

– Мамо, що сталося?

Валентина Олександрівна оглянула квартиру з певним підозрінням, а потім зайшла всередину.

– Бачу, телевізор новий купили.

– Так і є.

– Гарно жити – прошипіла мати й рушила на кухню.

– Чай? Кава?

– Обійдусь. Я по справі прийшла.

Та саме в цей момент Валентина Олександрівна побачила дорогі ковбаси та гору фруктів.

– Кажу ж, багатієте. Скільки всього накупила.

– Так, мамо. Можемо собі дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя на заводі працювали, а ви, бачите, бізнес розбудовуєте. Пощастило вам!

Так, у Галини та її чоловіка Петра був свій бізнес, який вони створили з нуля. Їм ніхто не допомагав ні грошима, ні порадами.

Всього вони досягли самотужки. Ризикнули та взяли кредит. І хоча був ризик прогоріти, залишитися в боргах, молоду сім’ю тоді ніхто не підтримав. А ще й докоряли, що тепер живуть краще за інших членів родини.

По настрою матері Галина прекрасно розуміла, що нічого доброго від цієї розмови не буде. Це або якихось прохань чи претензій.

– Я ось про що хотіла поговорити. Сестра твоя Олена вже кілька місяців за копійки працює. Ну ти знаєш, що вона консультантом-продавцем влаштувалася.

– Так, знаю – кивнула Галина.

– Взагалі, я тут подумала, непогано було б, якби ти її в свою компанію влаштувала.

– В якому сенсі? – здивувалася Галина.

– В прямому. Хіба вам працівники не потрібні?

– Ні, штат вже укомплектований.

Валентина Олександрівна докірливо подивилася на доньку.

– Тобто зовсім немає місць?

– Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Та цей аргумент матір не зупиняв, вона продовжувала наполягати.

– Знаєш, у мене враження складається, що ти просто не хочеш допомогти сестрі. Ось і вигадуєш відмовки.

Галина розуміла, чому мати завела цю розмову. Проте, це не дивно, було таке не вперше.

З дитинства Олену, молодшу доньку, Валентина Олександрівна любила більше. Давала їй все найкраще.

Олена звикла, що їй усе дають, на відміну від Галини, яка сама працювала на все і прагнула кращого.

Поки батьки працювали, молодшу сестру на роботу аж палками не загнати було. Потім довелося, бо на одну пенсію не проживеш.

Без освіти і досвіду роботи її ніде не чекали, а у Галини була вже своя дорога. Вона працювала з 18 років, паралельно навчалася в університеті.

Поступово разом з чоловіком вона відкрила свій бізнес і живе в своє задоволення. А Олена досі не задоволена своїм життям. Але і змінювати нічого не хоче.

Краще, щоб хтось інший це зробив за неї — матір, наприклад, або сестра. Валентина Олександрівна теж вважала, що Галина повинна допомогти сестрі, тому наполягала.

– Мамо, я ж тобі вже пояснювала.

– Справді. Вам простіше взяти чужих людей, ніж допомогти своїм.

Але у Галини та Петра було чітке правило — не брати на роботу рідних та знайомих. Чому? Тому що вони починають халтурити, нахабніти.

Цю помилку вони вже раз зробили і більше не повторювали. Бізнес і дружні стосунки плутати не можна, це ж стосується і родичів.

Але це була не єдина причина, чому Галина не хотіла допомагати сестрі. У них із самого дитинства не склалися хороші стосунки.

З того моменту, як мати почала їх розділяти та виокремлювати Олену.

Тож тепер Галина запитує себе: чого мати очікувала від такого ставлення до старшої доньки?

– Мамо, я сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти я не збираюся і брати на роботу Олену теж.

– Еґоїстка ти, нема слів! Втім, що з вас взяти. Ви ж забезпечені і нас, простих людей, не зрозумієте.

Валентина Олександрівна розвернулася і пішла до виходу. Проте, попри обурення і образу, сумку з продуктами прихопила.

Галина не стала її зупиняти, бо розуміла, що не має сенсу. Бо мати це сприйняла б як слабкість.

Увечері додому повернувся Петро і за виглядом дружини зрозумів, що вона плакала.

– Галина, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. Знову за сестру просила?

– Так.

Петро міцно обійняв Галину, висловлюючи підтримку.

– Сподіваюсь, ти не прийняла її слова близько до серця?

– Ні, я давно вже звикла до її вибриків – похитала головою Галина.

– Це правильно. Ти ж знаєш, лише підеш на поступки – відразу всядуть на шию.

– Так, знаю, але все одно прикро.

Тут задзвонив телефон і на екрані висвітився номер Олени.

– Слухаю, – беземоційно відповіла вона.

– Я не розумію, тобі так шкода, чи що?

– Що ти маєш на увазі, Олено?

Спершу Галина подумала, що йтиметься про роботу, але потім все виявилося інакше.

– Бачила, мама із сервелатом і фруктами приходила. Чому так мало передала? Могла б і більше дати. Адже ви добре заробляєте.

Галина важко зітхнула і відповіла:

– А з чого ти вирішила, що я щось тобі винна?

– Бо я твоя сестра і ти мусиш мені допомогти.

– Ні, дорога моя. Я тобі нічого не винна, так само, як і ти мені. Кожен з нас живе своє життя по своїх можливостях. Хочеш жити краще — йди і шукай можливості. Не чекай, що хтось щось підкине.

Вона подумала, що після такого Олена точно розсердиться і кине слухавку, але та знайшла, що відповісти.

– Звісно, тобі легко роздумувати, маючи свій бізнес і всі блага. А мені як бути?

– Так бери і створюй свій, у чому проблема? Давай, удачі!

Галина більше не хотіла чути докорів. Вона розуміла, що Олену і матір не змінити. Доводити їм свою правоту — собі дорожче.

Потрібно цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити лише тому, що це родич.